Отрывок из книги
Коли Ерік Толедано й Олів’є Накаш під час написання сценарію до фільму «Недоторканні»[1] забажали поговорити з Абделем, він відповів їм: «Зверніться до Поццо, я йому довіряю». Коли я працював над новою редакцією «Другого дихання», яка вийшла однією книжкою з «Дияволом-охоронцем», і попросив його допомогти пригадати деякі наші пригоди, він знову відмовив. Абдель не говорить про себе. Він діє. Цей чоловік, неймовірно енергійний, щирий і нахабний, був поруч зі мною впродовж десяти років. Він підтримував мене на кожному болісному етапі мого життя. Спочатку він допомагав, коли помирала моя дружина Беатріс, потім витягнув з депресії після її смерті й, урешті-решт, повернув мені смак до життя…
Упродовж цих десяти років ми знайшли один в одному чимало спільного: ми не любимо пригадувати минуле, планувати майбутнє, натомість нам важливо жити (чи виживати) цієї конкретної миті. Страждання, що пожирало мене, вбиває пам’ять, Абдель не хотів пригадувати своєї юності, як я здогадувався, бурхливої. Ми обидва позбавились від будь-яких спогадів. Протягом усього цього часу я дізнався лише окремі деталі його історії, якими він сам захотів зі мною поділитися. Я завжди поважав його сором’язливість. Дуже швидко він став частиною сім’ї, хоч я ніколи не бачився з його батьками.
.....
На цих словах я знімаю кришку бачка і ховаю в нього штихель.
Через кілька хвилин собачник повертається з двома поліцейськими. Ми викладаємо їм свою версію подій. Сторож не дурний, але й не здатний нічого довести, відпускає фліків і випроводжає нас туди, звідки ми прийшли.
.....
