На коні й під конем. Блакитна дитина
Описание книги
Анатолій Дімаров (1922–2014) – відомий український письменник, мемуарист, лауреат Шевченківської премії (1981). У дитинстві пережив Голодомор в Україні 1932–1933 років, воював на Південно-Західному фронті, побував в окупації, командував партизанським загоном, отримав поранення. Увесь цей життєвий досвід пізніше відбився у творах письменника, зокрема й у захоплюючих книжках для дітей.
В автобіографічних творах «На коні й під конем» і «Блакитна дитина» розповідається про дітлахів передвоєнних років. Ось уже кілька поколінь читачів радіють і сумують, ростуть і дорослішають разом із головним героєм Толиком. І якщо на перших сторінках книжки вони знайомляться із звичайним маленьким хлопчиком, в міру слухняним, в міру бешкетним, то розлучаються вже з солдатом, який за один день зрозумів, що таке війна, людське життя і смерть. Ця правдива і неймовірно лірична історія, часом весела, часом сумна, безперечно, буде цікава кожному читачеві, спонукаючи до осмислення життя.
Оглавление
Анатолій Дімаров. На коні й під конем. Блакитна дитина
Частина перша. Через місточок
Біля вікна
Сторожиха
Двадцять копійок
Ванько
Не хочу раю
Син учительки
Карнавка
Помста
Пастка
Земляні млинці
По дріжджі
Похорон
Отака моя доля
Начинка
Котилася торба
Казочка про літак
Смоляний бичок
Свищик
Непорочний отрок
Пучок часнику
Урок
Два літри
Біля ялинки
Яблунева ломака
Трохи історії
З чужих зубів
Нові ковзани
Кіт на дорозі
Одвіики
Моргун
Образа
Який терпець у нашоео вчителя
В поті чола
Слово і діло
Пугач
Заповіт
Частина друга. Блакитна дитина
По чому яблука з чужого саду
Микола Васильович Гоголь, вода й тополька
Які на смак жабенята
Самостійний твір
Атос, Портос, Араміс, парашут, ракета й потяг
Трішки про алгебру, «товаріщеи» та Галину Іванівну
Як я «розбагатів»
Літні канікули
Про гасла й портрет
Новий костюм
Частина третя. Маскулінум, фемінінум, нойтрум
Домна Данилівна, я, цап і Федько
Перший раз у восьмий клас
Вчителі, вчителі…
Про парашутну вишку і про те, що таке «зайці» і з чим їх їдять
І маскулінум, фемінінум, ноитрум
Анжеліка Михайлівна, птах Фенікс, фізкультура і кишенькова артилерія
Як Амур намагався пробити моє серце, та лише стріли погнув
Про те, як я мало не став відмінником і яка б це була радість мамі
Останній шкільний розділ
Проводи
Частина четверта. «Ать-два!»
Служба, служба…
Отрывок из книги
Мама іде на роботу, а ми залишаємось удвох: я і мій брат Сергій. Мені – п’ять років, братові – два.
Велика кімната з глиняною долівкою і широкою дубовою лавою під стіною, старенький стіл, етажерка з книжками та зошитами, широке дерев’яне ліжко, де ми спимо втрьох, – оце й усі наші достатки. Та ще біля дверей стоїть висока бодня з борошном. Дуже цікаво видиратися на неї і дмухати в те борошно: по сипучій поверхні бігають довгасті ямки, зривається завірюхою біленький пилок. Я щосили дмухаю, а брат кричить унизу і смикає мене за ногу, щоб я поступився місцем.
.....
– А нам його даватимеш? – не витримав я.
Домовившись, ми поділили обов’язки: Микола візьме цеберку і буде пильнувати за дідом, а я, виждавши, коли дід Стратон піде підвечеряти, наберу з бочки смоли, скільки зможу.
.....