Серед темної ночі

Оглавление

Борис Дмитрович Грінченко. Серед темної ночі

Частина першa. Чужениця

I

II

III

IV

Частина друга. Серед нового товариства

I

II

III

IV

V

Частина третя. Левантина

I

II

III

IV

V

VI

Епiлог

Отрывок из книги

У хатi в Пилипа Сиваша за столом сидiла бесiда: брат Охрiм iз жiнкою, сват Манойло з свахою Килиною, кум Терешко Тонконоженко, сусiда Струк iз своєю сердитою Стручихою, дядько — старий Корнiй Грабенко та своя сiм'я. Не того Пилип бесiду завiв до себе, що сьогоднi недiля, а того, що вернувся додому з солдата середульший син його Роман. Дочок у Сивашiв не було, але троє синiв, як соколiв: найстарший. Денис, уже давно жонатий, добрий хазяїн, — удався в батька; середульший — отож Роман; а найменший — Зiнько. Роман знав, що йому йти в солдати, i не схотiв женитися, щоб жiнки самої дома не кидати, сказав, що як вернеться, тодi; Зiньковi ж давно треба було одружитися, бо i в солдати йому не припадало йти, та й жеребок вiн уже брав, дак що ж, коли не хоче? Нема, — каже, — йому пари. Батько сердився: десь у своїх книжках начитав, мабуть, такого. Мати хоч i гнiвалась, що нема їй помочi, та не дуже, бо працьовита й тиха Денисова Домаха — он та бiлява молодиця, що тепер порається бiля печi, — годила свекрусi. А так докорити Зiньковi нiчим не можна було: i тихий, i працьовитий парубок, i непитущий… не такий запальний хазяїн, як Денис, але ж таки хазяйновитий. Та найдужче мати любила оцього Романа: таке воно змалечку було моторне та цiкаве i з себе гарне, то вже було мазунчиком у матерi. А далi на службу пiшов, на чужинi поневiрявся, — хiба ж i не жалко? I стара Параска, забуваючи, щй їй треба взяти з припiчка та й поставити на стiл миску з варениками, спинялася бiля печi, дивилась закоханими материними очима на сина i думала: «Боже, яке ж гарне! Брови як на шнурочку, вус чорненький, ще й угору трохи закручений. Панич, та й годi!»

I батьки радiв, що син вернувся. Сам вiн прожив уже пiвсотнi й шiсть лiт, але сивина ледве починала проблискувати в нього у темному волосi, а оцi три сини — такi косарi, що й трава перед ними горить. Хазяйство в нього добре було, а тепер ще покращає. За такими синами й забагатiти можна. Пилип уже трохи випив i тепер, частуючи гостей, радiсний та добрий, розказував:

.....

— Це я… Роман…

— Чого ж це ти… ви тут?

.....