Біле ікло

Оглавление

Джек Лондон. Біле ікло

ЧАСТИНА I

РОЗДІЛ I – ПОЛЮВАННЯ НА ЗДОБИЧ

РОЗДІЛ II – ВОВЧИЦЯ

РОЗДІЛ III – ГОЛОДНЕ ВИТТЯ

ЧАСТИНА II

РОЗДІЛ I – БИТВА ІКЛІВ

РОЗДІЛ II – ЛІГВО

РОЗДІЛ III – СІРЕ ВОВЧЕНЯ

РОЗДІЛ IV – СТІНА СВІТУ

РОЗДІЛ V – ЗАКОН ПОЛЮВАННЯ

ЧАСТИНА III

РОЗДІЛ I – ТВОРЦІ ВОГНЮ

РОЗДІЛ II – НЕВОЛЯ

РОЗДІЛ III – ІЗГОЙ

РОЗДІЛ IV – ПО СЛІДУ БОГІВ

РОЗДІЛ V – УГОДА

РОЗДІЛ VI – ГОЛОД

ЧАСТИНА IV

РОЗДІЛ I – ВОРОГ

РОЗДІЛ II – БОЖЕВІЛЬНИЙ БОГ

РОЗДІЛ III – У ПОЛОНІ НЕНАВИСТІ

РОЗДІЛ IV – ЧІПКА СМЕРТЬ

РОЗДІЛ V – НЕПРИБОРКАНИЙ

РОЗДІЛ VI – ЛЮБЛЯЧИЙ ХАЗЯЇН

ЧАСТИНА V

РОЗДІЛ I – ДАЛЕКА ДОРОГА

РОЗДІЛ II – ПІВДЕННИЙ КРАЙ

РОЗДІЛ III – ВОЛОДІННЯ БОГА

РОЗДІЛ IV – ПОКЛИК КРОВІ

РОЗДІЛ V – СПЛЯЧИЙ ВОВК

Отрывок из книги

Темний ялинковий ліс похмуро насувався обабіч замерзлої річки. Вітер оголив дерева, зірвавши з них білий крижаний покрив і, здавалося, вони хилилися один до одного, чорні та зловісні, в похмурому світлі. Безкрайня тиша панувала в цих краях. Це був пустельний, застиглий, без ознак життя край, настільки похмурий та холодний, що дух, який витав тут, не можна навіть було назвати смутком. Тут наче було чути сміх, але сміх, який вселяв більше жаху, аніж туга – сміх, позбавлений радості, подібний до сміху сфінкса, який лякав своєю байдужістю та був холодний, наче студінь. Тут панувала мовчазна мудрість вічного буття, яка насміхалася над нікчемністю життя та над спробами зберегти його. Господинею тут була дика природа, лютий, безжальний дикий Північний край.

Та все-таки десь на цих землях бунтувало життя. По замерзлій річці важко пробиралася упряжка їздових собак. Жорстке хутро на них вкрилося крижаною кіркою. Їхній подих миттю замерзав, щойно виривався назовні різким потоком пару, осідаючи на хутрі та перетворюючись на крижані кристали. На собаках була шкіряна упряж, а шкіряні посторонки кріпили її до саней, що волочилися позаду. Упряжкою ніхто не керував. Сани були виготовлені з міцної берести і, не маючи полозів, плавно пливли по снігу. Передок саней загинався догори, що не дозволяло їм перекинутися під великим напливом м’якого снігу, що хвилями здіймався попереду. На санях, надійно закріплений, лежав довгий, вузький ящик. Там були й інші речі – ковдри, сокира, кавник, сковорідка, але найбільше місця займав довгий, вузький ящик.

.....

Прокидаючись, Генрі невдоволено простогнав:

– Ну що знов трапилось?

.....