Оглавление
Джеймс Глик. Геній. Річард Фейнман: життя та наука
Пролог
Фар-Роквей
Ані село, ані місто
Народження та смерть
Воно того варте
У школі
Усі речі складаються з атомів
Сторіччя прогресу
Річард і Джуліан
МТІ
Найкращий шлях
Соціалізація інженера
Новітня фізика
Майстри
Фейнман, звісно ж, єврей
Внутрішньомолекулярні сили
Чи достатньо він хороший?
Принстон
Чудернацьке церемонне село
Згини та ритми
Уперед чи назад?
Розважлива людина
«Містер Ікс» і природа часу
Найменша дія у квантовій механіці
Аура
Біла чума
Підготовка до війни
Мангеттенський проєкт
Завершуй почате
Лос-Аламос
З’являється людина з портфелем
Ланцюгова реакція
«Лінкор» і «Торпедний катер»
Дифузія
Обчислення в умі
Машинні обчислення
За огорожею
Остання весна
Марні сподівання
Страх ядерної загрози
«Я почекаю слушного моменту»
Ми, учені, розумні люди
Корнелл
Університет у мирні часи
Складні явища, прості правила
«Усі вони здаються пилом»
У розумовому тупику
Приборкання нескінченностей
Дайсон
Якась незрозуміла картинка
Слава Швінгера
«Мої ідеї надто випередили час»
«Фейнман також представив…»
Мандрівка країною із Фріменом Дайсоном
Капітуляція Оппенгеймера
Дайсонові графи, фейнманівські діаграми
Уперед, у казковий край
Калтех
Шахрай із Копакабани
«Але кохання жінки, як відомо…»
І знову фізика
Квантова рідина
Нові частинки, нова мова
Маррі
У пошуках генія
Слабкі взаємодії
На шляху до сімейного життя
Від квантової динаміки до генетики
Привиди та черви
Десь там, унизу
Усі його знання
Дослідники і туристи
Шведська премія
Кварки і партони
Виховуючи юних
Гадаєш, ти будеш жити вічно?
«Та ви жартуєте, містере Фейнман!»
Технологічна катастрофа
Епілог
Подяки
Бібліографія
Література, використана Дж. Гліком
Про автора
Отрывок из книги
«НЕМАЄ НІЧОГО ВИЗНАЧЕНОГО[1],– таке повідомлення, сповнене надії, надійшло до санаторію в Альбукерке з утаємниченого світу Лос-Аламоса. – Нам казково пощастило в житті».
Прийде час, коли творців бомби почнуть терзати демони. Пізніше Роберт Оппенгеймер ще багато разів сповідатиметься, розкриваючи темні закутки власної душі, а його занепокоєння тим, що він відкрив людству шлях до самознищення, поділятимуть багато інших учених-фізиків. Річард Фейнман був наймолодшим серед них і не так гостро відчував відповідальність за свої дії. Набагато більше його непокоїла думка про те, що знання віддаляють його від світу звичайних людей, які продовжують жити так, як жили завжди, і не помічають фатальної ядерної загрози, створеної вченими. Навіщо будувати дороги і мости, розраховані на століття? Якби люди знали те, що відомо йому, навряд чи вони докладали би до цього стільки зусиль. Друга світова війна завершилася. Починалася нова ера – ера науки, але в цьому не було розради. Якийсь час Фейнман ледве міг працювати: удень це був молодий запальний професор Корнеллського університету, увечері – відчайдушний ловелас, який відривався як на студентських вечірках (дівчата трималися осторонь від цього шаленця, що танцював, вимахуючи кінцівками, наче зробленими з гуми, і запевняв усіх поспіль, що він – той самий учений, що розробив атомну бомбу), так і в барах і борделях.
.....
Наші очі бачать науку – і наука в наших страхах.
Так, ми віддаляємося від господа, бога нашого;
.....
