Конотопська відьма. Вибрані твори

Оглавление

Григорій Квітка-Основ’яненко. Конотопська відьма. Вибрані твори

Батько української прози

Проза

Салдацький патрет. Латинська побрехенька [6], по-нашому розказана

Маруся

Мертвецький Великдень

Конотопська відьма

І

II

III

IV

V

VI

VII

VIII

IX

X

XI

XII

XIII

XIV

Закінченіє

Сердешна Оксана

Драматичні твори

Шельменко-денщик. Комедия в пяти действиях

Действие первое

Действие второе

Действие третье

Действие четвертое

Действие пятое

Листування Г. Ф. Квітки-Основ’яненка з Т. Г. Шевченком

Лист Г. Ф. Квітки-Основ’яненка до Т. Г. Шевченка від 23 жовтня 1840 року

Лист Г. Ф. Квітки-Основ’яненка до Т. Г. Шевченка від 22 березня 1841 року

Лист Г. Ф. Квітки-Основ’яненка до Т. Г. Шевченка від 22 листопада 1841 року

Лист Г. Ф. Квітки-Основ’яненка до Т. Г. Шевченка від 29 квітня 1842 року

Лист Т. Г. Шевченка до Г. Ф. Квітки-Основ’яненка від 19 лютого 1841 року

Лист Т. Г. Шевченка до Г. Ф. Квітки-Основ’яненка від 8 грудня 1841 року

Лист Т. Г. Шевченка до Г. Ф. Квітки-Основ’яненка від 28 березня 1842 року

Отрывок из книги

Був собі колись-то якийсь-то маляр… ось на умі мотається, як його звали, та не згадаю… Ну, дарма; маляр та й маляр. І що то був за скусний! Там морока його зна, як то гарно мальовав! Чи ви, братики, що читаєте або слухаєте сюю книжку, думаєте, що він так мальовав собі просто, абияк, що тільки розміша краску чи червону, чи бурякову, чи жовту, та так просто й маже чи стіл, чи скриню? Е, ні; тривайте лишень! Таки що вздрить, так з нього патрет і вчеше; хоч би тобі відро або свиня, таки живісінько воно й є; тільки посвистиш, та й годі! А ще, було, як намалює що-небудь та підпише – бо й письменний був собі – що се не кавун, а слива, так-таки точнісінька слива. Раз… (о! сміху було! Хлопці аж кишки порвали від реготу) змальовав він таки нашого отця Микити кобилу, та як же живо вчистив – так навдивовижу! Ну, намальовавши, та й каже нам: «Тепер, хлопці, дивітеся, що за кумедія буде». А ми кажемо: «Ану-ну, що там буде?» А він каже: «А йдіть лишень за мною та й несіть патрет попової кобили». От ми, узявши, та й пішли, та по його наущенію і постановили біля панотцевого двора; підперли її гарненько; таки точнісінько як кобила стоїть: і на одно око сліпа, і хвіст вирваний, і ребра їй повилазили, та ще й голову понурила, мов пасеться. От як постановили її, а самі, узявши, та й поприсідали попід плотом, у бур’янах, та й ждемо батюшку, а самі тулимося якомога, щоб не реготатися. Аж ось зирк! іде наш отець Микита (та ще, мабуть, було і у головці), іде та собі під ніс «Всемирну» [7] мугиче; а далі і вздрів кобилу та й каже: «Що за ледащо мій Охрім!» (а його батрака та звали Охрімом). «Кобила, – каже, – зійшла против ночі з двора, а він і байдуже; коли б то мені її піймати!» А далі зняв з себе пояс, зав’язав петлю та й став до неї підкрадатись, та знай цмока та приговорює: «Тпрусьо, ряба, тпрусьо!», а далі як підійшов близенько, як закине їй на шию пояс, як крикне «тпру!», як потягне до себе, а кобила як впаде, а ми так і зареготались та навтікача! А отець Микита і зоставсь; стоїть як укопаний, і руки і ноги одубіли, і ні з місця; а кобила перед ним лежить догори ногами; і підпірки не вдержали, як потягнув її до себе, щоб не втекла. Та вже опісля розказовав, що й довго б стояв, та попадя побачила та й не знала, що з ним і робити: і віддувала, і водою бризкала, та на превелику силу з місця звела і увела у хату; так, – каже, – цілісіньку ніч трясця його била, а кобила усе в вічі лізла, аж поки шалхвеї напився.

Солдатскій портретъ. 1838. Переклад з української на російську мову В. Луганського (В. І. Даля). Писарська копія (2 стор. – титульна стор. + 1-а стор. перекладу)

.....

От дівчата стали вибирати. Олена усе забрала і поклала за пазуху, а Маруся, переглядівши, поскладала у кошик, і пішли собі. Тільки що відійшов від них Василь чимало, аж Маруся, буцімто схаменулась і згадала, і каже:

– Отак же! усе позабирала, а синій камінець, що батько звелів купити, я й не взяла у Василя. Побіжу дожену його! – Доганя, а сама знай кричить, щоб він підождав. Вже ж щоб то Василь та не почув би Марусиного голосу? Не знаю! Стоїть як на шпичках і дожида, щоб Маруся підбігла до нього, і що то вона йому скаже?

.....