Отрывок из книги
Два гірські хребти перетинають республіку майже чітко з півночі на південь, і між ними утворюються численні долини та плато. Над однією із цих долин, на висоті близько трьох тисяч метрів над рівнем моря, розкинулося місто Куаунауак[1] під пануванням двох вулканів. Воно розташоване далеко на південь від тропіка Рака – якщо точніше, на дев’ятнадцятій паралелі: приблизно на одній широті з островами Ревільягіхедо, що лежать трохи західніше в Тихому океані, чи, ще далі на захід, із крайньою південною точкою Гаваїв, а також із портом Цукокс на сході, що на атлантичному узбережжі півострова Юкатан біля кордону Британського Гондурасу; і значно далі на схід – на одній широті з індійським містом Джаганнатха біля Бенгальської затоки.
Куаунауак, зведений на пагорбі, оточений високими мурами. Його вулички звивисті й розбиті, а дороги стрімкі. Сучасна швидкісна траса, типова американська, веде до міста з півночі, але губиться в його вузеньких шляхах і перетворюється на стежку, якою женуть кіз. Куаунауак має вісімнадцять церков і п’ятдесят сім барів. Також він може похвалитися полем для гольфу та не менш ніж чотирма сотнями басейнів – комунальних та приватних, наповнюваних водою, що без упину тече з гір, – а також багатьма розкішними готелями.
.....
– Знаю, – відповів Бустаменте тихо, майже пошепки. – Я думаю, це належить вашому amigo. – Він зніяковіло кашлянув. – Вашому amigo, тобто тому bicho[25]…– Помітивши усмішку Ларюеля, він поквапився виправитись: – Я мав на увазі, тому, синьоокому. – І, наче в того ще були сумніви, про кого йдеться, ущипнув себе за підборіддя і смикнув за уявну бороду. – Ваш amigo, сеньйор Фермін. Консул. Americano.
– Ні, він не американець. – Ларюель спробував трохи підвищити голос. Це було складно, оскільки всі в барі замовкли, і він помітив, що навіть у кінозалі запанувала зацікавлена тиша. На цей час світло повністю вийшло з ладу, і Ларюель витріщився за плече сеньйора Бустаменте в замогильну темряву, пронизувану світлом ліхтариків, наче блискавками. Продавці стишили голоси, діти припинили сміятися і плакати, а глядачі, що залишилися, непорушно і знуджено, однак терпляче сиділи перед темним екраном, що раптово засвітився німими гротескними тінями гігантів, списів та птахів, а далі знову згас. Уздовж балкона правого ярусу вишикувалися люди, які не рухалися далі й не спускалися сходами, наче об’ємні темні фризи, викарбувані на стіні: серйозні вусаті чоловіки, вояки, що чекали на початок показу, щоби хоч на мить побачити закривавлені руки вбивці.
.....
