Оглавление
Микола Литвин. Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр.
Вступне слово
Встане славна мати-Україна
Від Шевченкового здвигу до вибуху Української революції
Від федералізму проросійського виміру до незалежності
Передреволюційний Львів: гарячий привіт і глибока повага Центральній Раді
Листопадовий здвиг
Над Сяном і Попрадом
Супроти планів «Великої Румунії»
Гуцульська республіка: до матері-України…
Закріпити те, що створено всенародним зривом
Завести негайно лад, публічну безпечність і спокій
Реформування господарки і фінансової сфери
«Будувати мости над прірвою…»
Всім громадянам запевнити свободу, рівність
Голос смутку і страждань
Це може кінчитись катастрофою і розвитком більшовизму
Недипломатична дипломатія
Радуйся, з’єдненна Українська земле!
Галицька армія: жити і вмирати «в чести»
У вирі українсько-польської війни
Битва за столицю 1—22 листопада 1918 р
Погром 22 листопада
Перший штурм столиці
Другий наступ на Львів
Третій наступ на Львів: Вовчухівська операція УГА. Місія Бартелемі
Чортківська офензива
Встановлення польської влади
Пропозиції більшовицького Харкова
Вирок Антанти
За Збруч! Туди наш шлях до волі!
На допомогу нам прийшли брати-галичани
Корпус Січових стрільців
Ми через Київ вернемося знов
Проти білої гвардії
Задля порятунку армії
Договір про перемир’я з Добрармією
Добровільне накладення петлі?
Дорогою до Галичини і Соловків
Галицька поразка Кремля
Нейтральна Швейцарія Східньої Європи
Рига: польсько-більшовицька змова
За право на самовизначення
Хвороба бездержавності?
Кривавої борби сумний фінал: додолу похилились наші стяги
Післяслово
Отрывок из книги
Революційний вибух 1917 року каталізувала Перша світова війна, у кривавий вир якої були втягнуті більшість країн та народів світу. Для генералів-фронтовиків це був час випробовування нових видів зброї – авіабомбометань, перших танкових атак, хімічної зброї. Для політиків війна стала новим дискусійним майданчиком, у ході якого обговорювалися плани реформування старих імперій, перекроювання кордонів. Велика війна ще більше розколола український національний табір: наддніпрянці підтримували переможний наступ російської армії і прагнули виторгувати у царату автономію для Наддніпрянщини; галицькі політики підтримали у війні Габсбурґів, які, на їхню думку, мали надати Галичині національно-державну автономію.
Наболілі національні проблеми галицька громадськість широко обговорювала в ході святкування 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Вказаний ювілей на західних землях України відзначено не лише поетичними вечорами, але й масовим Шевченківським здвигом 28 червня 1914 р. у Львові за участю 12 тис. представників галицьких парамілітарних товариств «Сокіл», «Січ», «Пласт», культурно-освітніх і кооперативних структур. У той день на площі Сокола-Батька в околицях Стрийського парку вони дізналися не лише про вбивство у Сараєво наступника австрійського престолу архікнязя Франца Фердинанда, але й ще раз актуалізували ідею відродження українського війська як зав’язку майбутньої Української держави. Активність стрілецтва сприяла консолідації українського політикуму, яке сформувало міжпартійну Головну українську раду (ГУР) на чолі з К. Левицьким[6]. Утім, відповіді на головне питання часу «Чи дасть нам тепер Австрія Україну»[7] залишалося серед галичан, буковинців і закарпатців риторичним.
.....
Але як тільки 14 листопада 1918 р. Скоропадський проголосив грамоту про ліквідацію самостійності Української держави і проголошення її федерації з Росією, проти гетьмана вибухнуло повстання, ядром якого став щойно створений Осадний Корпус Січових стрільців. 14 грудня в апартаментах турецького дипломата готелю «Палас» гетьман зрікся влади і за сприяння німецьких військових виїхав до Німеччини, де навіки спочив наприкінці Другої світової війни.
Як бачимо, гетьманська модель державності так і не вивела Україну із національно-політичної кризи, а тому була змінена новими політичними опонентами, прихильниками відродження УНР[103]. 19 грудня відбувся урочистий в’їзд до Києва Директорії на чолі з В. Винниченком.
.....
