Реклама. ООО «ЛитРес», ИНН: 7719571260.
Передмова. Чи можна помститися минулому?
Сновиддя
80-ті
32-й
Сновиддя
2000-ні
32-й
2000-ні
32-й
Сновиддя
Сновиддя
Сновиддя
2000-ні
32-й
2000-ні
33-й
Сновиддя
Сновиддя
80-ті
2000-ні
Якось один радянський чоловік, таємно вишукуючи в ефірі ворожого «Голосу Америки» пісні Мірей Матьє, лаштував свою старомодну радіолу на потрібну хвилю і зненацька натрапив у згустках буржуазних радіошумів на дивне слово. Голодомор. «Чого лиш не понавидумують! – вирішив собі той радянський чоловік. – Що значить голодомор? Ніхто нікого не морив. Врожаю не було по всій державі, от дехто від недоїдання хворів. Життя було нелегке, тут погодитись можна. Та хіба воно зараз легке? Поки тих дефіцитів дістанеш. Але ж не скиглимо. Таке придумати – голодомор!»…
Генетична пам’ять німувала в тому українському радянському чоловікові, він-бо вже мав що їсти. Натомість його батько – хвацький міський газетяр Олесь Терновий, а згодом безправний селянин – міг би чимало розповісти синові про Веселівку – таке собі село, зметене червоною мітлою. Та старий Терен уже не покладається на власних дітей, продублених партійною пропагандою («дітям пізно – їх не переробиш»), він потай приглядається до онуків – а ну ж у кому прокинеться бодай крихта генетичної пам’яті… Минуле озивається в онуці Ліді, а роки по тому приходить виснаженими од голоду постатями у сновиддя й до правнука Сашка, опиняється в його руках маленькою дідівською книжечкою у брунатній палітурці, щоб «жодна нагло забрана душа не відлетіла на небо без спомину».
.....
Ліда звичайно, знала, що воно таке, голод. Вона знала, що відчуває людина, коли вона голодна, точніше, коли вона зголодніла. Це легке відчуття дискомфорту завжди виникало, коли в школі розповідали про важкі післяреволюційні роки, про те, що юні безхатченки ходили вулицями із простягненою рукою, просили поїсти. Та щоб голод спричинив таку моторошну трагедію, про яку оце повідав дід, ніколи не здогадувалась. Ставила старому по-дитячому наївні питання: «Чому ж про це ніхто не розповідає?», «Чому не зберегли пам’ять про померлих?» і, врешті-решт, головне: «Але ж були винні… не лише ж вожді. Хто?»
– Я! – коротко зізнався дід і відвів погляд.
.....