Гербарій коханців

Оглавление

Наталка Сняданко. Гербарій коханців

Передмова. Від колекції пристрастей до гербарію коханців

Гербарій коханців

Ірина

Петро і Степан

Орест

Лесь Петрович

Ірина

Ореcт і Олена. Версія для Ірини

Орест

Щоденники тети Амалії

Ірина і Орест

Ірина

Олена

Орест і ревнощі

Ірина

Гепі-енд специфічний

Отрывок из книги

Дев’ять із половиною кроків потрібно зробити по коридору від дверей кімнати до ванної. Ще п’ять відділяють ліжко від дверей, але Ірина не рахує їх ніколи. Вранці, перед школою, ступає, ще не прокинувшись, у якомусь наївному сподіванні, що, поки двері кімнати зачинені, вона перебуває під захистом і має ілюзорну, та все ж надію, що все минеться, зараз виявиться, що уроки сьогодні відмінено, або трапиться щось несподіване і звільнить її від необхідності пройти наступні дев’ять із половиною кроків, щоб відчути пронизливий холод білих кахлів під підошвами й відрізати собі шлях назад струменем крижаної води, яка похапцем скочуватиметься по пальцях, ніби тікаючи від свого власного холоду. Прощання зі сном завжди болісне. Вона уважно розглядає павутинки ледь помітних тріщин на кахлях, порівнюючи їхні візерунки з переплетіннями справжнього павутиння, яке опускається на підлогу по кутках. Схожість між павутинням і тріщинами позірна, це Ірина збагнула давно. Тепер вона лише пересвідчується в цьому щоранку, мимоволі зауважуючи зміни фактури, рельєфу, кожного разу констатуючи основну відмінність, яку пов’язує з холодом. Крихке і вразливе плетиво павука не викликає в неї негативних емоцій, навпаки, ця створена кропіткою працею конструкція дихає теплом і затишком, Ірина розуміє комах, які піддаються цій ілюзії й потрапляють до пастки. Підступність павука і наївність комах очевидні, виставлені напоказ і в цьому чесні.

Прожилки на кахлях нагадують їй бабусині руки, сітка капілярів на яких прозирає під шкірою так само чітко, й від вигляду цієї висушеної часом шкіри, як і від простежування траєкторій майбутніх розламів на кахлях, завжди стає трохи моторошно. У повільності та підступності цих непомітних під час щоденного розглядання змін схована безнадійність, приреченість на поступове втрачання тепла, повільний відступ перед руйнівним тиском, неквапливим, свідомим та жорстоким знищенням.

.....

Надто великі країни чомусь асоціюються в Ірини з цією їхньою злощасною шафою, їй здається, що життя у цих країнах неможливо впорядкувати, запланувати, зробити зручним та спокійним просто через надто великі відстані, які поглинають спокій і порядок, вбирають їх і порушують внутрішню рівновагу, подібно до електромагнітних приладів, які заважають літакові підтримувати правильний курс. Вона уявляє собі такі відстані як гігантський магніт, розташований десь посередині, котрий хаотично притягує до себе все металеве й відштовхує все магнітне, і протидіяти цьому хаосові надзвичайно складно, а інколи й взагалі неможливо. Тому вона ділить світ на компактні території, вибудовуючи власну, іграшкову візію великого лялькового будинку. Вона розташовує країни за первісним принципом, намагаючись кожній вділити хоча б невеликий шматочок моря, річки, гір, лісу. Території пустель, тундри, тропічних лісів та екватора слід вважати нічийними, адже екстремальність клімату діє подібно до відстаней – хаотично притягує і відштовхує, зосереджуючи всю життєдіяльність на самому лише виживанні, виснажливому й дискомфортному, як безкінечне прибирання у шафі.

Кордони між країнами Ірина вважала не вартими уваги умовностями, тоді вона ще ніколи не бувала на справжньому кордоні, хоча в її уяві це слово викликало доволі похмурі асоціації – суворі озброєні солдати, велетенські вівчарки, готові до бою танки та бронетранспортери, зловмисники по той бік, які тільки й чекають, що прикордонники втратять пильність. Ірині хотілося, щоб у її контурній версії світу все було по-іншому – ніяких прикордонників, собак та бронетранспортерів, а замість міждержавних меж – низенькі квітучі живоплоти, по обидва боки яких тягнуться зелені газони та акуратно оброблені грядочки, а над живоплотами – рясно обвішані грушками та яблуками дерева. Ірина часто уявляла собі мешканців цих контурних країн і те, що вони обов’язково б мали багато подорожувати, а іноді навіть змінювати країну проживання – тимчасово або постійно. Вона довго не могла придумати причини, яка змушувала б їх до такої зміни і спершу просто вважала, що «так веселіше», хоча це непереконливе пояснення її не задовольняло. А потім якось у телефонній розмові мами з кимось почула таємниче «вони переїхали, бо дитині не підходить клімат» і втішилася знайденому вирішенню проблеми. Тепер мешканці її країн переїздили, шукаючи клімат, який більше їм «підходить». Ірина не дуже розуміла, що саме слід розуміти під цим словосполученням, але така загадкова недомовленість подобалася їй найбільше.

.....