У затінку земної жінки

Оглавление

Олена Печорна. У затінку земної жінки

Передзим’я

Чужинка

Втрата

Сум’яття

Пускаючи коріння

Передчуття

Подвиг любові

Епілог

Післямова

Отрывок из книги

Полудень. Сонце дістається найвищої точки альпійського безмежжя і зачудовано спиняється, роздивляючись полохливі тіні десь глибоко внизу. Довгі ряди виноградників розкреслюють схили, і згори ця картинка чимось нагадує велетенський лист-зізнання. Нижче гріються дахи ошатних будиночків. Їхні заквітчані вікна тішаться різнобарв’ям, ніби райдугу в горщики спіймали. Біжить удалеч дорога, розгойдується з боку в бік, тоншає, стікається і зрештою губиться в смарагдовій безвісті. Тихо. Так тихо, що, здається, чути, як перемовляється з вічністю молодий вітер.

На цій думці дівчина, котра чомусь лежить на землі, замріяно всміхається, розплющує очі й одразу ж мружиться. Сонце скрізь. Проміння витанцьовує серед виноградного листу, бавлячись, рветься на яскраві клапті, гріє землю, і та неквапом вагітніє ним і камінням. Гостя відчуває тепло спиною, дрібні камінчики муляють, нагадуючи, що простирадло, завбачливо розстелене долі, уже стареньке й місцями протерте. Але їй байдуже. Їй подобається цей чудний ритуал, такий дитинно-наївний і, здавалось би, позбавлений жодного сенсу. Щороку у свій день народження вона приходить сюди, аби відчути життя сповна…

.....

– Щас… Кому отутечки, Галько, оті писаки нужні? Хай пише тепер про корів і свиней. Ги-ги. Іч, як складно вийшло. А головне – чиста правда. Од Києва одскочила й зразу ж всралась.

– Цить ти, дурень старий. Їж давай і будемо картоплю перебрану в погріб опускать. Максим казав, що в інтернеті їхньому морози намальовані. А моʼ ж, таки до вечора вправимось.

.....