Реклама. ООО «ЛитРес», ИНН: 7719571260.
Передмова. Ігри, в які грав Стівенсон
Частина перша. Старий пірат
Розділ І. Старий морський вовк у готелі «Адмірал Бенбов»
Розділ ІІ. Загадкова поява і зникнення Чорного Пса
Розділ ІІІ. Чорна мітка
Розділ IV. Матроська скриня
Розділ V. Кінець сліпого
Розділ VI. Капітанові папери
Частина друга. Кухар на судні
Розділ VII. Я їду до Бристоля
Розділ VIII. Під вивіскою «Підзорна Труба»
Розділ ІХ. Порох і зброя
Розділ Х. Плавання
Розділ ХІ. Що я почув, сидячи у діжці з-під яблук
Розділ ХІІ. Військова рада
Частина третя. Мої пригоди на суходолі
Розділ ХІІІ. Початок моїх пригод
Розділ XIV. Перше вбивство
Розділ XV. Остров’янин
Частина четверта. У блокгаузі
Розділ XVI. Розповідь лікаря про те, як вони покинули шхуну
Розділ XVII. Продовження розповіді лікаря. Останній переїзд на шлюпці
Розділ XVIII. Закінчення розповіді лікаря. Перший день бою
Розділ XIX. Розповідь Джима Гокінса. Гарнізон у блокгаузі
Розділ XX. Перемовини із Сильвером
Розділ XXI. Атака
Частина п’ята. Мої пригоди на морі
Розділ XXII. Як я втік із блокгауза
Розділ XXIII. У полоні відпливу
Розділ XXIV. У човнику
Розділ XXV. Чорний прапор спущено
Розділ XXVI. Ізраель Гендс
Розділ XXVII. «Піастри»
Частина шоста. Капітан Сильвер
Розділ XXVIII. У таборі ворогів
Розділ XXIX. Чорна мітка знову
Розділ XXX. На чесне слово
Розділ XXXI. Флінтова вказівна стрілка
Розділ XXXII. Таємничий голос
Розділ XXXIII. Падіння ватажка
Розділ XXXIV. і останній
Пояснення морських термінів
Сквайр Трелоні, лікар Лівсі та інші джентльмени неодноразово просили мене, аби я в деталях, від початку до кінця переказав історію про Острів Скарбів, нічого не приховуючи, окрім місцезнаходження острова, та й то лише тому, що звідти ще не вивезли частину скарбу. Зваживши на їхнє наполегливе прохання, я вирішив узяти до рук перо нині, 17… року, аби поринути в ті часи, коли мій батько тримав готель «Адмірал Бенбов», а старий моряк зі шрамом на щоці зненацька постав на порозі нашого закладу.
Я бачу його перед собою так виразно, наче це трапилося лише вчора. Важко ступаючи, він наблизився до дверей готелю. Позаду пхали ручний візок зі скринею. То був високий здоровань із засмаглим, наче смажений горіх, обличчям. Просмолена кіска сторчма стояла над комірцем його брудного синього каптана. На шкарубких, у саднах руках темніли брудні поламані нігті. Поперек щоки тягнувся синьо-багровий рубець від удару шаблі. Пам’ятаю, як він озирнувся на бухту, насвистуючи щось собі під ніс, і раптом загорлав стару моряцьку пісню, яку згодом ми не раз чули від нього:
.....
Даремно ми їх вмовляли: чоловіки, жінки, діти – усі, нажахані, тулилися біля власних осель. Ім’я капітана Флінта, зовсім незнайоме мені, тут було добре відоме й викликало невимовний жах. Дехто з тих, хто працював на полі, по той бік від готелю, пригадали, що бачили на дорозі якихось підозрілих людей, і прийняли їх за контрабандистів, бо ті дуже вже швидко щезли з очей. Хтось навіть бачив невеличке судно у бухті, що мала назву Кіттова Діра. Усі вони так боялися капітана, що навіть згадка про його друзяк змушували їх заціпеніти на місці від страху. Насамкінець кілька сміливців погодилися поїхати до лікаря Лівсі, який жив на протилежному боці, але ніхто не виявив бажання допомогти нам захистити готель.
Кажуть, що боягузтво передається, наче зараза. Однак воно часом спонукає до відчайдушних вчинків. Вислухавши всіх, моя мати раптом заявила, що не хоче залишати без гроша свого сина, сироту.
.....