Отрывок из книги
Перед тим як розбігтися Гарник, Лесик і Каратаєв вирішили сполоскати горло. У їхніх кишенях поки що гуляв вітер, а тому на щось крутіше, ніж «Овочевий», вони наразі не були спроможні. Хоча, якщо чесно, то десь в глибині душі, хлопці, усі троє без винятку, любили цей магазин. Кожен по-різному, кожен з різних причин, але до цього торгового закладу вони проймалися особливою симпатією навіть незважаючи на те, що там за прилавком стояла вічно сердита тітка Віра.
Саме біля «Овочевого» Лесик востаннє бачив свого батька, який неподалік від магазину стояв зі своїми товаришами і цідив «жигулівське». Це було десь років десять тому. Побачивши свого синочка, він покликав його, і дав гроші на морозиво. Скільки тоді там тих грошей було, Лесик уже не пам’ятає. Навіть не пригадує смак того морозива. У пам’яті відклалася лише образа – батько навіть не запитав «як у тебе справи синку?», не поцікавився, як там мама… Лише всипав у кулак копійки і сказав: «На, купиш собі морозива». А нащо йому були ті копійки, нащо той перемерзлий пломбір, коли хотілося, щоб татко просто хоча б кілька хвилин з ним поспілкувався, погладив по голові… Незважаючи на усі образи, хлопця щоразу тягнуло в «Овочевий». Він давно вже втратив віру у ще одну зустріч з батьком, але десь глибоко в душі все ж таки жевріла надія на те, що десь колись його може знову тут вдасться побачити.
.....
– Ну добре, я піду. Але май на увазі…
– Це ти май на увазі – я тобі не хлопчик для биття. Пальцем тобі торкнутися до мене не вдасться. І спроб не роби виловлювати мене десь на вулиці. Бо пристрелю з ходу. А гроші – як тільки з’явиться можливість, поверну. Можливо за місяць поверну, а якщо будеш чемним і не надокучатимеш, тоді може й швидше. Ти все зрозумів?
.....
