Оглавление
Стівен Кінг. Зелена миля
Вступ
Передмова. Лист
Частина перша. Дві мертві дівчинки
1
2
3
4
5
6
7
8
Частина друга. Миша на Милі
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
Частина третя. Руки Коффі
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
Частина четверта. Важка смерть Едуарда Делакруа
1
2
3
4
5
6
7
8
9
Частина п’ята. Нічна вилазка
1
2
3
4
5
6
7
8
9
Частина шоста. Коффі на Милі
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
Післяслово автора
Отрывок из книги
У мене періодично бувають напади безсоння (людей, що читали хроніку пригод Ральфа Робертса[1], цей факт нітрохи не здивує), тож для тих ночей, коли сон мене вперто не бере, я намагаюся тримати напохваті якусь історійку. Я розповідаю їх собі, коли лежу в темряві, записую подумки так само, як писав би на машинці чи текстовому процесорі: часто повертаюся, замінюю слова, додаю думки, витираю підрядні речення, складаю діалоги. Щоночі, перш ніж забутися сном, я починаю спочатку й просуваюся трохи далі, ніж напередодні. На п’яту чи шосту ніч я вже зазвичай маю в голові чималі кавалки прози, вивчені напам’ять. На перший погляд, це трохи божевільно, проте насправді заспокоює… а як спосіб згаяти час, то й узагалі дасть неабиякої фори підрахунку овець.
Історії ці врешті-решт зношуються, так само, як книжка, перечитана десятки разів. («Викинь це й купи собі нове, Стівене, – бувало, радила мені мати, кинувши роздратований погляд на мій улюблений комікс чи книжку в паперовій обкладинці. – Це вже пошарпане ганчір’я».) Отоді настає час шукати нову історію, і під час чергового кола без сну я лежу й сподіваюся, що вона скоро вигулькне, бо безсонні години – то довгі години.
.....
– Було вже не помогти, – промовив Джон Коффі, тримаючи на руках замордованих, зґвалтованих дівчаток. По його щоках знову заструменіли сльози. – Я пробував усе повернути, але було запізно!
– Хлопче, тебе заарештовано за вбивство, – сказав Мак-Ґі. І плюнув Джону Коффі в обличчя.
.....
