Сповідь

Оглавление

Валерій Шевчук. Сповідь

Розділ І. ЛЮТЬ

До сповіді

Розповідь прибульця

Що було потім

У лісі

До сповіді

Розповідь прибульця

Записи панотця з Гапонівки

Розповідь прибульця

До сповіді

Розповідь прибульця

Записи гапонівського панотця

Розповідь прибульця

Записи гапонівського священика

Розповідь прибульця

Розділ II. СУМЛІННЯ

Розповідь прибульця

Записи гапонівського панотця

Голос

Записи гапонівського панотця

Розповідь прибульця

До сповіді

Записи гапонівського панотця

Розповідь прибульця

Зграя

Розділ ІІІ. КАЯТТЯ

Розповідь прибульця

До сповіді

Розповідь прибульця

До сповіді

Розповідь прибульця

До сповіді

Прибулець

Отрывок из книги

Восени 17… року на одному із шляхів Гетьманщини можна було побачити мандрованця у порваній одежі, хоч колись, здається, це був пишний стрій. До грудей йому приліпилася пошарпана, суха квітка, а йдучи, він весь час озирався, ніби страшився переслідування. Цей дивний чоловік села здебільшого оминав, а коли дістався Гапонівки, зупинився. Стояв на горбі й роздивлявся село, яке розкинулось у глибокій долині, по тому сів на каменя і на хвилю замислився. Погляд його спочив на старій дерев'яній церкві, яка супроти звичаю стояла край села. Западав вечір, довга тінь відкинулася від мандрованця – сонце спинилося якраз навпроти. Велике й червоне, воно тремтіло, оточене зусібіч, наче крилами, легкими хмарами. Од села долинув дзвін; чоловік став навколішки й помолився. Заплющив очі й ворушив губами – вряди-годи по його виснаженому тілі прокочувався дрож.

Тим часом на долину наповзала сутінь, хати звідсіля вже видавалися білими, накритими солом'яними капелюхами головами, які мірно похитувались у смерку, готові покотитися в безвідь.

.....

Жінки подавали вечерю, а що може бути ліпше, коли жінки подають вечерю, але я раптом завмер, відчуваючи, що мент зупинився, що час перестав рухатися. Ось молодий розтулив рота, щось каже; ось молода, облита яскравим світлом свічок, подалася вперед, слухаючи, розхилила червоні пухкі вуста, а очі її широкі стали; старости заходилися біля мисок: один ложку до рота підніс, а другий у страву впустив. Весь покій було запруджено жіночими постатями у важких празникових строях, у плахтах, оксамитах, з грубим намистом на шиях; батько молодої зводився з-за столу, підіймаючи в руці штофа горілки, на ньому червоно горів кунтуш. Мати молодої переступала поріг, тримаючи на півмиску запеченого до брунатного гусака.

Хтось мене штовхнув, я побачив обличчя одного із старостів. Велике вусате обличчя, що підморгувало мені й щось казало.

.....