Москва 2042

Москва 2042
Автор книги: id книги: 564032     Оценка: 0.0     Голосов: 0     Отзывы, комментарии: 0 284 руб.     (3,08$) Читать книгу Купить и читать книгу Купить бумажную книгу Электронная книга Жанр: Научная фантастика Правообладатель и/или издательство: ДП с иностранными инвестициями "Книжный Клуб "Клуб Семейного Досуга" Дата публикации, год издания: 1986 Дата добавления в каталог КнигаЛит: ISBN: 978-617-12-0378-5, 978-5-699-70900-7, 978-617-12-0377-8, 978-617-12-0376-1 Возрастное ограничение: 16+ Оглавление Отрывок из книги

Реклама. ООО «ЛитРес», ИНН: 7719571260.

Описание книги

Знаменитий роман-антиутопія, що наробив багато галасу в Радянському Союзі. Віталій Карцев дивовижним чином мандрує в часі й потрапляє до Москви майбутнього – дивної держави МОСКОРЕП. Вона обнесена високою залізобетонною стіною, люди тут схожі на роботів, а править усіма Геніалісимус, який виявляється давнім другом Карцева з минулого – Льошкою Букашевим. Диктатора мріє скинути з трону письменник у вигнанні Карнавалов, у якому вгадуються риси Солженіцина. Фантазія та реальність змішуються в романі Войновича у вибуховій пропорції і створюють портрет епохи, рівного якому немає!

Оглавление

Володимир Войнович. Москва 2042

Передмова

Частина перша

Частина друга

Частина третя

Частина четверта

Частина п’ята

Частина шоста

Частина сьома

Епілог

Отрывок из книги

Цю книгу я не перечитував відтоді, як написав. Нині, через двадцять дев’ять років після публікації, перечитав. Якісь фрази прибрав, інші підправив. А персонажів чи явища, котрі сприймаються читачами як передбачені, їх я, звісно, не чіпав, бо вони цікаві лише як побачені здаля, а не припасовані до реальної дійсності заднім числом. Перечитуючи текст, я спіткнувся на сказаному одним із персонажів слові «гівнократія» і здивувався. Я ж гадав, що воно з лексикону пізнішого часу, і заліз до Вікіпедії. Прочитав: «Гівнократія – образливо-лайливий термін публіцистики… Хто саме запровадив у вжиток цей термін – невідомо. Трапляється у написаній 1986 року книжці Володимира Войновича “Москва 2042”. Одним із перших став його вживати ліворадикальний політик і публіцист Юрій Мухін, який узяв його в назву своєї книжки, виданої 1993 року». Отож маю шанс претендувати на певний сумнівний пріоритет.

1986-й – це рік виходу книги з друку, але перші розділи були написані за чотири роки до цього. Тоді наша спільна країна ще називалася Радянським Союзом і управлялася єдиною партією, керівний штаб якої, Політбюро ЦК КПРС, складався зі старих маразматиків, а на чолі стояв, добуваючи свій вік, марнославний і запалий у дитинство Леонід Ілліч Брежнєв. Його було так багато на телевізійних екранах (то він нагороджував когось, то його нагороджували), що дотепники придумали для радянських телепрограм загальну назву «Усе про нього і трохи про погоду». Тепер за тривалістю перебування на телеекрані з погодою змагається Владімір Путін. Тоді здавалося, що радянська держава ще міцно стоїть на ногах. Промисловість далі випускала у великих кількостях гармати, танки, ракети й літаки, Світовий океан перетинали ядерні підводні човни, всесильний комітет держбезпеки випалював крамолу всередині країни, і важко було уявити собі, що ця велетенська, могутня і страшна держава наближається до кінця свого існування. Хоча ознаки, і цілком очевидні, були. Країна випускала багато дорогої зброї, але хліб купувала в Америки, вершкове масло – у Фінляндії, туалетний папір – у Польщі, усе було дефіцитом. Вожді Радянського Союзу закликали молодь не спокушатися західними танцями і джинсами й оголосили курс на тотальну економію всього. У їдальнях і ресторанах четвер було оголошено рибним днем, тобто нічого м’ясного відвідувачам не давали. Людей закликали вживати після певної обробки засохлий і запліснявілий хліб, харчові відходи (якщо такі були) виставляти в спеціальних посудинах на сходові майданчики для подальшого їх використання. Кожному уважному спостерігачеві було зрозуміло: якщо країна розвиватиметься й надалі в тому ж напрямку, повне зубожіння народу, духовне і матеріальне, неминуче.

.....

Я пам’ятав іще й про те, що радянські люди схильні упадати перед певною особистістю, людиною мудрою, непогрішимою, суворою, але справедливою, що втілює найвищі чесноти й не має жодних недоліків. Так свого часу сприймали Леніна і Сталіна, а в наш час із живих кандидатів на таку роль претендував Олександр Ісайович Солженіцин. Коли я писав свій роман, культ його особи в певному середовищі сягнув вершини, що стала ознакою масового божевілля. Йому приписувалися всі позитивні якості, які в межах однієї особи вміщатися не можуть. Будь-яка критика його текстів, думок і вчинків натрапляла на хвилю обурення і сприймалася як замах на найсвятіше. Це видавалося страшнуватим і смішним.

Коли вийшла друком «Москва 2042», ті, хто прочитав роман, розділилися на дві групи. Одні зустріли книгу вельми доброзичливо. Інші – вкрай вороже. Фанати Солженіцина відмовлялися вірити, що, виводячи фігуру Сим Симича Карнавалова, я мав намір висміяти не стільки передбачуваного прототипа, скільки схильність (на мою думку, згубну) нашого суспільства так легко творити собі кумирів і бездумно йти за ними. Мене посоромили, і це за лютістю звинувачень перевершило ті, котрі висували мені колись у СРСР. Атаки на мене тривали декілька років і поступово стихли, коли згас надмірний інтерес до особи Солженіцина як культової фігури. Але водночас зростала кількість читачів, які зауважували, що багато з написаного в книжці понад тридцять років тому дивним чином справджується. Вони завважили, що описаним мною Москорепом (Московською комуністичною республікою), де поєдналися держава, церква й органи держбезпеки, керує обожнюваний народом Геніалісимус, колишній резидент радянської розвідки у Німеччині, учасник Серпневої революції, герой Бурят-Монгольської війни, до того ж керує країною з космосу! – і, як вважають читачі, дуже нагадує Владіміра Путіна (його рейтинг нині сягає 90 %), а інший персонаж – отець Звіздоній – нинішнього російського патріарха. У романі світ, центром якого є Москореп, поділений на Кільця ворожості, головна керівна сила – це КПДБ (комуністична партія державної безпеки), а головною «скрєпою» суспільства стала п’ятиєдність: народність, партійність, релігійність, пильність і держбезпека. А що бентежить найбільше, це те, що справдилось моє передбачення для Росії, що вона ніяк не може одірватися від свого минулого і кожен ривок уперед (Серпнева революція у романі, серпень 1991 року в реальності) закінчується покірним поверненням до розбитого корита.

.....

Добавление нового отзыва

Комментарий Поле, отмеченное звёздочкой  — обязательно к заполнению

Отзывы и комментарии читателей

Нет рецензий. Будьте первым, кто напишет рецензию на книгу Москва 2042
Подняться наверх