Ім’я Юрія Кульчицького овіяне загадками, двозначностями і навіть легендами. Яким же насправді був рятівник Відня? З якого роду-племені походив той, хто врятував велику європейську столицю від турецької навали?..
Іще молодим, через конфлікт із польським шляхтичем, Юрій змушений тікати з рідних Кульчиць на Запорозьку Січ, де зустрічається з козацьким отаманом-характерником Іваном Сірком і виконує його доручення. Розвідник, воїн, контрабандист, шпигун, але понад усе – запорозький козак. Ось таким постає перед читачами Юрій Кульчицький, який врятував Відень від турків і першим у тих краях почав варити каву, в новому гостросюжетному романі молодого письменника Ярослава Яріша, автора книжок «Сповідь з того світу» та «Судний день», що вийшли друком у видавництві «Фоліо».
Оглавление
Ярослав Яріш. Лицар з Кульчиць
Пролог
Розділ І. Відень, 1683 рік
Розділ ІІ. Серпень 1683 року
Розділ ІІІ. Серпень 1683 року
Село Кульчиці, Галичина, Україна. Рік 1658-й
Розділ ІV
Розділ V
Розділ VІ
Розділ VІІ
Розділ VIII
Розділ ІХ
Околиця Відня, серпень 1683 року
Розділ Х
Розділ ХІ. Запорозька Січ. 1662 рік
Розділ ХІІ
Розділ ХІІІ
Розділ ХІV. Очаків. Оттоманська імперія
Розділ XV. Запорозька Січ
Розділ ХVІ. 1783 рік, околиця Відня
Розділ ХVІІ. 1673 рік. Весна
1673 рік, літо. Запорозька Січ
Розділ ХVІІІ
Розділ ХІХ
Розділ ХХ. Запорозький степ
Розділ ХХІ
Розділ ХХІІ
Розділ ХХІІІ. 1674 рік. Оттоманська імперія
Розділ ХХІV. 1675 рік. Стамбул
Розділ ХХV. 17 серпня 1683 року
Розділ ХХVІ
Епілог
Кульчиці
Отрывок из книги
Данило, князь Галицький, молився. Він стояв навколішки в церкві перед образом святого Василія. Був простоволосий, в одязі рядового дружинника. Читав молитви щиро, ревно, як це вміють робити тільки люди сильної волі. Разом із ним молилися ченці. Князь звертався до Бога, дякуючи за перемогу над ворогами землі Руської. У церкві було тихо, тільки чулося шипіння воску на запалених свічках. Така дружня і щира молитва в цьому куточку завжди додавала князеві душевної легкості та сили. Тут Бог зважав на його молитви.
Данило дуже полюбив цей край. Тут добра земля – масна, родюча, тут шовковисті трави, тут синє небо із жайворонками та дивовижно гарна пісня дівчат. А ще поряд повноводий Дністер, який годує людей рибою та захищає від ворога. Навколо – густі бори, ліси, діброви, так що й світа білого за ними не видно. Краса, тиша, благодать Господня.
.....
– Ще воїни мого діда називали це село «Куль-чач-ке». Їх також отак покарала ця земля і ця вода. Моліть Аллаха, воїни мої, аби допоміг нам звідси вибратися живими!
Батько закінчив свою розповідь. Малий Юрко аж розцвів: батькові історії про козаків, Січ, Дике Поле й ординців надзвичайно були йому до вподоби. Зіскочивши з лави, він поцілував тата у руку, дякуючи за науку, а тоді заткнув за пояс дерев’яну шаблю і побіг гратися надвір…
