Десять років тому українські лікарі винесли Юлі вирок: до свого вісімнадцятого дня народження вона має вмерти. Ця книга – своєрідний щоденник-сповідь, де кожен рядок – не уява авторки, а події з її життя. Історія Юлі приводить нас у ті дні, коли їй здавалося, що нічого не можна змінити, коли вона не впізнавала свого обличчя й тіла, а руде волосся відбивалося в дзеркалі фіолетовим, впродовж однієї ночі змінивши колір… З дивовижною відвертістю та оптимізмом, який за таких обставин здається неймовірним, Юля розповідає, як заново вчилася любити життя і насолоджуватися ним, що є найважливішим, коли народжуєшся вдруге. Ця книга – не просто історія боротьби життя зі смертю, це ще й історія кохання. До чоловіка, до життя, до себе.
Ви колись замислювались, що б зробили, якби це був останній день вашого життя?… Тоді ця книга для вас.
Оглавление
Юля Пилипенко. Руденька
Від автора
7 січня 2011 року
16 грудня 2010 року
24 жовтня 2010 року, ближче до полудня…
Трохи згодом…
24 жовтня 2010 року, ранній ранок…
26 липня 2010 року… вечір
26 липня 2010 року, день…
Червень 2010 року
16 лютого 2010 року
Лютий 2008 року – лютий 2010-го
19 січня 2009 року… за часів «Opera»
17 листопада 2004-го – кінець липня 2005 року
5 жовтня 2004 року
4 жовтня 2004 року
2 жовтня 2004 року
Вересень 2003-го, другий курс
17 серпня 2003 року
1 – 17 серпня 2003 року
Кінець липня 2003 року
20 липня 2003 року
17 липня 2003 року
16 липня 2003 року
12 липня 2003 року
11 липня 2003 року… ранній ранок
У ніч з 10 на 11 липня 2003 року…
10 липня 2003 року
9 липня 2003 року, ніч…
9 липня 2003 року, день…
8 липня 2003 року
6 липня 2003 року
4 липня 2003 року
1 – 4 липня 2003 року
1 липня 2003 року
26 червня 2003 року
До 17 років…
12 липня 1992 року
Дякую, життя! Я люблю тебе до сліз… Карамелевих! Епілог
P. S. 8 лютого 2011 року
Отрывок из книги
Мене звати Юля, мені 25 років, і я хочу звернутися до вас із таким ось питанням.
Ви коли-небудь запитували себе: «Що б я зробив(-ла), якби сьогодні був перший і останній день мого життя?» Банальний початок, чи не так? Але майте терпець. Ні – викиньте книжку геть. Зробіть так, як вам хочеться. Я це поважаю. Питання саме по собі гарне, та насправді воно не потребує відповіді. Воно потребує від вас дій і вчинків – кроків, що ґрунтуються на любові до життя. Можна щодня ставити собі це запитання, навіть відповідати на нього, а що з того?
.....
– Завжди. Весь час. Кожної секунди. І знаєш, мені іноді навіть страшно…
– Чому тобі страшно? Ти що, мрієш про щось погане? – Він із зацікавленням дивився на мене.
