Отрывок из книги
Вони з’являються разом із сутінками – нічні троянди наших вулиць. Виповзають зі шпар і тріщин, вилітають із димарів, випірнають з каналізацій і смітників – діти ночі.
Тільки тоді, як смеркне, зможеш їх розпізнати безпомилково. А вдень вони не помітні. Вдень вони – як усі. Як ти або я.
.....
– Ви цигани?
Віктор справді дуже скидався на цигана. Хоча в дійсності таких здорованів серед циган мені не доводилося бачити. Крім того, він комік. Він міг веселити будь-яку публіку і сипати сто слів на хвилину. З ним було дуже вигідно тинятися по кнайпах. Я ніколи не вмів миттєво підшукати першої фрази для знайомства з панною. Зазвичай я видушував її з себе уже тоді, коли танець закінчувався, або панна виходила з трамвая. Віктор брав тоді перші репліки просто зі стелі. Починаючи від банального «Дівчата, ви сестри?» до галантного «Боже, які у вас чарівні очка!» або «Дівчата, це не ви загубили десятку? Ні? Чудово, проп’ємо разом». Коли панни ковтали цього нехитрого гачка, на сцені з’являвся і я. Головне, не давати паннам оговтатися і засипати їх лавиною слів. Я брав інтелектом, Віктор – словесною половою. Разом ми творили чудову пару, розігруючи, мов за нотами, увесь спектакль. Але й ми інколи зазнавали провалу. Якщо за столиком сиділи дві самотні панни, то це не означало, що вони вільні. Вони могли виглядати своїх кавалєрів. Почувши: «Ми чекаємо наших хлопців», – я миттєво скисав і втрачав інтерес до розмови, моє метання бісеру припинялося, і я перемикав увагу на келих, але Віктора це не стримувало.
.....
