Автор книги: Аґата Крістіid книги: 944527Оценка: 0.0Голосов: 0Отзывы, комментарии: 0356 руб.(3,5$)Читать книгуКупить и скачать книгуКупить бумажную книгуЭлектронная книгаЖанр: Классические детективыПравообладатель и/или издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»Дата публикации, год издания: 1920Дата добавления в каталог КнигаЛит: ISBN: 978-617-12-5146-5, 978-617-12-5147-2, 978-617-12-4768-0, 978-0-00-711927-1Скачать фрагмент в формате fb2fb2.zipВозрастное ограничение: 12+ОглавлениеОтрывок из книги
Реклама. ООО «ЛитРес», ИНН: 7719571260.
Описание книги
У розкішному маєтку Стайлз-Корт несподівано помирає його заможна господиня – Емілі Інґлтроп. Хтось підсипав жінці смертельну дозу стрихніну. Головним підозрюваним оголошено чоловіка загиблої, який у разі смерті Емілі має успадкувати все майно. Але це було б занадто очевидно… І, звісно, відомий детектив Еркюль Пуаро не зацікавився б простою справою. Таємниці, які приховують кімнати маєтку, до снаги розгадати лише йому.
Оглавление
Аґата Крісті. Таємнича пригода в Стайлзі
Розділ перший. Я їду в Стайлз
Розділ другий. Шістнадцяте та сімнадцяте липня
Розділ третій. Ніч трагедії
Розділ четвертий. Пуаро розслідує
Розділ п'ятий. «Це ж не стрихнін, правда?»
Розділ шостий. Попереднє слухання
Розділ сьомий. Пуаро сплачує борги
Розділ восьмий. Свіжі підозри
Розділ дев'ятий. Доктор Бауерстайн
Розділ десятий. Арешт
Розділ одинадцятий. Версія обвинувачення
Розділ дванадцятий. Остання ланка
Розділ тринадцятий. Пуаро пояснює
Отрывок из книги
Останнім часом значний інтерес громадськості до так званої «справи Стайлзу» трохи притих. Утім, попри всю її сумнозвісність, мій друг Пуаро та й сама родина Кавендіш попросили мене описати всі подробиці тієї історії. Сподіваємося, що це раз і назавжди покладе край чуткам, які ширяться й досі.
Отож я коротко окреслю обставини, що зв’язали мене з тією справою.
.....
Я висловив своє захоплення, і Джон повів мене в будинок широкими сходами, які на півдорозі розходились у два боки: праворуч і ліворуч, у різні крила будинку. Моя кімната містилася в лівому крилі й вікнами виходила на парк.
Джон залишив мене, та через кілька хвилин я побачив із вікна, як він ішов моріжком під ручку з Синтією Мердок. Я чув, як місіс Інґлторп нетерпляче гукнула «Синтіє», дівчина здригнулась і побігла до будинку. У цю мить із тіні дерева вийшов чоловік і повільно пішов у тому ж керунку. Йому було років сорок, брюнет із сумним, чисто виголеним обличчям. Здавалося, щось його дуже схвилювало. Проходячи повз будинок, чоловік зиркнув на моє вікно, і я впізнав його, хоча він змінився за п’ятнадцять років, від часу нашої останньої зустрічі. Це був молодший брат Джона, Лоуренс Кавендіш. Я задумався, що ж спричинило такий вираз обличчя.