Оглавление
Абрахам Брилл. Фундаментальні концепції психоаналізу
Передмова
Розділ 1. Катарсичний метод «…ми живемо висловлюючись…»
Короткий огляд нервових та психічних хвороб
Розмовна терапія
Свідоме, передсвідоме та несвідоме
Створення катарсичного методу
Розділ 2. Симптом: його природа та функції
Фройдова концепція сексуальності
Симптом як вихід
Симптом як компроміс
Розділ 3. Психологія забування
Захисний механізм забування
Типові випадки забування
Символи та несвідоме
Розділ 4. Психопатологія щоденності
Забування імен
Помилки на письмі та під час читання
Інші символічні дії
Збирання
Розділ 5. Техніка утворення та форми спрямування дотепу
Техніка утворення дотепу
Дотепи переміщення
Дотепи автоматизму
Дотепи нонсенсу
Еліптичний дотеп
Представлення через протиставлення
Сенс у нонсенсі
Дотеп перебільшення
Дотеп через схожість
Спрямування дотепу
Розділ 6. Функція та мотив сновидіння
Внутрішні й зовнішні стимули та сновидіння
Сновидіння – охоронець спання
Розділ 7. Функція та мотив сновидіння (продовження)
Аналогія між сновидіннями та симптомами
Розділ 8. Типи сновидінь
Тривожні сновидіння
Штучні сновидіння та брехня
Типові сни
Розділ 9. Типи сновидінь (продовження)
Багаторазово детерміновані сновидіння
Розділ 10. Загальні форми божевілля
Dementia Praecox
Маніакально-депресивне божевілля
Параноя
Розділ 11. Єдина в родині дитина
Розділ 12. Казки та витвори мистецтва
Витвори мистецтва
Розділ 13. Вибір покликання
Висновки
Примітки
Отрывок из книги
Цей том серії «Бібліотека класичної світової наукової думки» містить переклад твору «Фундаментальні концепції психоаналізу» відомого австро-американського психіатра та психоаналітика Абрагама Брила. Твір являє собою курс лекцій, який Брил прочитав на педагогічному відділенні Нью-Йоркського університету.
Абрагам Брил певний час працював під керівництвом Зиґмунда Фройда і першим познайомив англомовний світ із працями засновника психоаналізу. У лекціях Брил порушує питання меж застосування психоаналізу: «Чи можливо за допомогою психоаналізу вилікувати психоз?», «Чи можна використовувати психоаналіз як засіб особистісного зростання?» і, негативно відповідаючи на обидва питання, обґрунтовує неможливість, ба навіть шкідливість застосування так званого дилетантського психоаналізу. Саме Брил завдяки своїй політичній владі (засновник і голова Нью-Йоркського психоаналітичного товариства, двічі голова Американської психоаналітичної асоціації, голова Відділення психоаналізу при психіатричному товаристві в США) домігся заборони нефахового психоаналізу.
.....
У цих двох випадках ми бачимо, що речі, які Броєр та Фройд піднімали на поверхню завдяки катарсичному методу, були тим, що пацієнти вважали невгодним (disagreeable) та болісним. Це були речі, про які пацієнти не могли говорити. Наприклад, уже згадана молода особа не могла жалітися на той факт, що її хлопець так багато років їй не освідчувався і, звичайно, ця ситуація має істотний сексуальний аспект – жодна чутлива людина не стане обговорювати її відкрито, а особливо жінка. Інакше кажучи, вони сформулювали теорію про те, що пацієнти страждають від того, що ми називаємо придушеними емоціями, тобто від певних почуттів та ідей, яким ми хотіли би дати вихід, але не можемо. Ми вважаємо що, вони зрештою виштовхуються в несвідоме, тому називаємо ці речі несвідомими. Хоч би як особа намагалася підняти їх на поверхню свідомості, вона абсолютно несвідома цих речей і не може про них відати. У цюрихській школі, про яку я матиму змогу говорити пізніше, ми вважаємо, що емоції, які асоціюються з болісним досвідом, утворюють комплекс. Ми визначаємо його як ідею або групу ідей, акцентованих і забарвлених глибокими (profound) емоційними почуттями, що були відіслані в несвідоме, насамперед через те, що вони мали виразну болісну природу й тому не могли залишатися у свідомості. Ми несвідомо втікаємо від думок, що нас непокоять, як то кажуть, нам хотілося б про них забути. Ці придушені ідеї та емоції залишаються приспаними в несвідомому, але будь-яка асоціація може винести їх на поверхню.
Наведу приклад однієї жінки, яка, прокинувшись уранці з чудовим самопочуттям, сіла за стіл, аби написати листа до свого друга. Написала дату й зупинилася, бо поволі її наповнило почуття суму, тож вона вирішила далі нічого не писати. Потому всі наступні дні почувалася пригніченою, аж поки не прийшла до мене й не розповіла про це. Тож, розмовляючи з нею, я з’ясував, що той момент, коли вона взяла свою ручку й написала дату, торкнувся її психічного комплексу, що й збудив певну дату, яка відіслала її на багато років назад до дня, коли з нею сталося щось надзвичайно прикре. У пригніченому стані жінка про це нічого не знала. Їй не вдавалося свідомо пригадати первинний болісний досвід. Вона просто переживала пов’язані з ним емоції, що виникли разом із цим епізодом. У цьому виштовхуванні зі свідомості всього болісного ми надибуємо несвідомий захисний механізм. Так би мовити, все стається так, ніби ми повинні забути болісний досвід. Якби все, що нас занепокоює та створює проблеми, залишалося у свідомості, життя було б нестерпним. Однак слово, запах, звук, колір може прямо таки занурити вас у психічні стани, які ви переживали, скажімо, десять років тому. Ви цілком забули всю ситуацію, але емоції, як старий непроханий гість, зринають і пригнічують вас. Іноді ці повторювані емоції приємні, але зазвичай вони неприємні.
.....
