Читать книгу Петербург - Адам Міцкевич - Страница 1

Колись давно, за еллінських часів,

Люд будувався біля храмів Бога,

На горах, посеред святих лісів,

Куди дістатись ворогу незмога —

Постали так Афіни, Спарта, Рим.

В добі готичній біля веж барона,

Де всіх околиць була оборона,

Хати ставали під валом крутим,

Або, пильнуючи торгівлі й сплаву,

Росли вони над ріками на славу.

Так місту кожному життя дало

Лицарство, божество чи ремесло.

Чом захотілось цій державі йти,

Залазити в болотяні кути,

Що їх вона в чухонців одібрала?

Земля тут не для житла, а для лоз

Розкинулась, шумлять сніги та сльоти,

У кліматі мінливі ці широти,

Як настрій деспота – жара й мороз.

Та цар собі сподобав трясовицю

Болотисту і наказав звести

Не місто людям, а собі столицю,