Мазепа. Історичні картини
Описание книги
«Мазепа. Історичні картини» – це переклад історичної монографії Альфреда Єнсена, створеної в 1912 році. Постать Івана Мазепи і досі є надзвичайл но супереч ивою, по-різному переосмислюється й викликає різноманітні дискусії не лише в українській, але і в європейській спільнотах. Окрім цього, особистість та вчинки гетьмана постійно міфологізуються та романтизуються, овіюються численними теоріями, припущеннями і вигадками такою мірою, що навіть досвідченим науковцям важко відділити істину від вимислу. Дослідження Альфреда Єнсео на не позбавлене суб’єктивних цінок та висновків, проте в той же час становить неабияку вартість для українців, оскільки, по-перше, дозволяє поглянути на себе і свою історію очима видатного європейця, а по-друге, містить багато фактичного м матеріалу, спогадів та листування, які ожуть засвідчити невідомі моменти з житз тя Івана Мазепи та відкрити широкому агалу його об’єктивний портрет.
Отрывок из книги
Весною 1909 року я вирушив – частково на ласкаво надані мені шведською казною кошти – на малороські терени (Галичина та російські губернії: Київ, Полтава й Чернігів). Передусім мене цікавили місцеві традиції та літературні пам’ятки, що стосувалися Карла ХІІ і Росії, бо я збирав по архівах, бібліотеках та музеях матеріали з тієї епохи.
Результатом моїх досліджень стала серія історичних картин на тему «Україна й епоха Карла ХІІ», у центрі яких перебуває український гетьман Мазепа. Його злощасне втручання в історію Швеції, фатальний збіг обставин та й особиста біографія викликають великий інтерес. Матеріали, знайдені на далеких берегах Дніпра, я згодом доповнив дослідженнями із шведського архіву.
.....
Найвизначніший дослідник історії Запорозької Січі, директор етнографічного музею у Катеринославі Д. І. Яворницький залишив у своїх численних працях цікаві відомості про звичаї та традиції козаків. У мирні часи запорожці жили одноманітно й невибагливо: уставали разом із сонцем, вмивалися річковою водою, а після ранкової молитви сідали до гарячого сніданку. До обіду вони оглядали коней, чистили зброю, лагодили одяг та… смалили люльки. Ополудні курінний кухар бив у металевий казан, скликаючи козаків свого куреня на обід. Обід звичайно складався з рибної та мучної страви, яку запивали водою або квасом. За м’ясо кухареві треба було платити окремо. На свята готувалася ячмінна або кукурудзяна мамалига з соленим овечим сиром, пастремою (висушеною на сонці бараниною) чи з тетерею. Рідку страву козаки їли ложками, а густу брали руками. Перед трапезою і після неї читалася молитва. Вечори проводилися з музикою, співами й танцями. Найпоширенішими інструментами були кобза (бандура, восьмиструнна гітара або лютня), скрипка, сопілка та цимбали.
Сповідуючи православну віру, запорожці суворо дотримувалися постів та релігійних свят за грецьким церковним календарем. Під час свят надолужували втрачене за час посту: відвідували один одного, палили з рушниць, смалили люльки і цілими днями не припиняли пиятики. Про люльку співається у давній українській народній пісні:
.....