Оглавление
Андрей Кокотюха. Адвокат із Личаківської
1908 рік, Львів, вулиця Личаківська
Розділ перший. Емігрант із вагона другого класу
Розділ другий. Інший світ
Розділ третій. Ласкаво просимо до Львова!
Розділ четвертий. Знайомство за Ґратами
Розділ п’ятий. Жінка з потаємної кімнати
Розділ шостий. Двадцять корон і єврейське щастя
Розділ сьомий. Оселедець на яблучній підкладці
Розділ восьмий. Міняєш місце – міняєш щастя
Розділ дев’ятий. Відверто після похорону
Розділ десятий. Перші Великі львівські вуличні перегони
Розділ одинадцятий. Чим себе зайняти під домашнім арештом
Розділ дванадцятий. Вікна й лабіринти
Розділ тринадцятий. Таємна зустріч «під вошею»
Розділ чотирнадцятий. Гнів на милість
Розділ п’ятнадцятий. Махорка російська, револьвер американський
Розділ шістнадцятий. Персональний герой Йозефа Шацького
Розділ сімнадцятий. Пан Геник, доктор Юнг і Уроборос
Розділ вісімнадцятий. Мистецтво мати ворогів
Розділ дев’ятнадцятий. Вночі з голими руками
Розділ двадцятий. Дуже дорога людина
1908 рік, Львів, вулиця Личаківська
Отрывок из книги
Липневим ранком на перон Львівського вокзалу вийшов молодий чоловік у піджачній парі, синій, у блідо-сіру смужку.
Штани зім’ялися в дорозі, звівши на пси всі старання їхнього господаря напрасувати стрілки, як того вимагала міська мода. Крій при цьому здавався не надто актуальним. Та й загалом виглядало, ніби власник не замовив костюм у кравця спеціально, як водиться, а купив готовий, бо так дешевше. Після цього майстер підігнав та підшив одяг уже по фігурі, взяв гроші, ще й зробивши знижку. Й обоє лишилися задоволені. Молодик – бо вбрався недорого й водночас досить пристойно. А кравець – бо спекався нарешті лежалого товару, за який не заплатив попередній замовник. Не сподобалось, смужки не такі, а насправді програвся в карти й сидить у дешевих номерах десь на Ямській,[8] чекаючи, поки жалісні батьки відгукнуться та пришлють грошенят. Тут, звісно, не до костюмів, поїсти б чогось…
.....
– Позовів до магістрату?
– Наляканих коней! І якби ж то тільки коней! Поки не проклали колій, місто спало тихо. Передмістя й нині не скаржиться. А ось там, де живуть заможні люди, спокою нема. Трамваї починають ходити рано, гуркотять і дзеленчать. Зимою ще можна щільно вікна зачинити, та й то не завжди допомагає. А коли літо й так пече, чого за Львовом узагалі-то не водиться, бо дощі для цієї пори року тут нормально… Словом, трамваї заважають спати. Панство ж у нас таке, як і у вас, і кругом, – любить довго поніжитися в ліжках. Для них ранок пізно починається. А тут – грюкіт під вікнами щодня, немов на залізниці товарні вагони вантажать! Кому сподобається? Мало кому. Особливо забудовникам та власникам дохідних будинків.
.....
