Це неймовірна історія! Повстанський командир Данило Червоний не пропав безвісти після зухвалої втечі з табору смерті. Вояк УПА вижив і переміг у нелюдських умовах вічної воркутинської мерзлоти. Щоб зрозуміти, як це йому вдалося, ми маємо повернутися на десять років назад і побачити Червоного юним ліцеїстом, який лише починає боротьбу за свободу. Його шлях по-своєму бачать та оцінюють друг юності Мирон, повстанка Марія, радянський диверсант і донька «ворога народу». Кінороман «Червоний. Без лінії фронту» – довгоочікуване продовження «Червоного», книжки, яка ще до успішної екранізації набула в Україні культового статусу!
Оглавление
Андрей Кокотюха. Червоний. Без лінії фронту
Червоним по білому
Чотири книги
Фрагмент перший. Друг Мирон
Друга Польська Республіка, Волинське воєводство, місто Кременець. Жовтень 1938 – вересень 1939 рр
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
Фрагмент другий. Марія Синиця
Райхскомісаріат Україна. Генеральна округа Волинь-Поділля. Червень 1943 року
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
Фрагмент третій. Степан Круглов
Райхскомісаріат Україна. Генеральна округа Волинь-Поділля. Липень 1943 року
1
2
3
4
5
6
7
8
Фрагмент четвертий. Домна Галушка
Комі АРСР, Воркута, весна 1949 р
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
Джерела, використані під час роботи над твором
Отрывок из книги
Данило Червоний вижив.
Саме тому я вирішив знову повернутися до його історії. Зізнаюся чесно – коли вийшла друком перша впорядкована мною книга про повстанця на псевдо Остап, думав зупинитися на тому. І що далі, то більше переконувався в мудрості того рішення. Адже з кожним новим виданням роману, на який я перетворив спогади трьох різних людей, Червоний починав мене мучити сильніше. І настав момент, коли я був готовий зробити публічну заяву й відмовитися, відхреститися від того, кого волею долі сам породив.
.....
Зенон, узявши приклад із Червоного, молотив довкола себе стільцем. Дістав іззаду, зойкнув, присів. Та я нагодився вчасно, сільським ударом відкинув нападника подалі. Пошукав і знайшов поглядом Данила. Той, не даючи себе скрутити, уже струшував із плечей чергового ворога, штовхаючи його на уланів. Офіцери вже вирішили братися до зброї, один лапав кобуру, і справи закручувалися серйозні. Ще трохи – й нам усім буде непереливки. Усе одно в запалі бійки частина розуму лишалася холодною, тож розумів: Червоний хай у запалі, проте діє мудро. Лупить лише ліцеїстів і якихось цивільних, котрі стають на шляху. Військових же всіма силами намагається не чіпати. Бо тоді ресторанна бійка автоматично переросте в щось подібне до держаного злочину, заледве не спробу замаху. Я б діяв так само.
