Читать книгу Вірус - Андрій Петрович Цапюк - Страница 1

Це був звичайний червневий ранок. Сонце тільки-тільки виходило із-за дерев. Свіже літнє повітря так освіжало. Ранок був простим

і для Нільса також. Як завжди, його розбудила мати. Нільс швидко вдягнувся і йшов снідати.

– Доброго ранку всім, – з усмішко на лиці, привітався з батьками.

– Тобі також, – сказав батько у відповідь.

–На дворі така хороша погода..

– Звичайно, зараз літо.

– Що в нас на сніданок?

– Твої улюблені пластівці.

– Ура! Обожнюю їх!

Вони почали снідати. Після недовгого сніданку, батько зібрався йти на роботу. Взявши свій портфель, надівши своє взуття й зачесавшись, він вийшов з дому.

– Повертайся швидше!

–Звичайно!

Після цих слів, двері закрилися і батько пішов. Нільс, закінчивши снідати, пішов дивитися телевізор, а мама мила посуд після сніданку. Раптом на телефон прийшло повідомлення. Це було повідомлення від найкращої подруги Нільса – Клара. Він взявши телефон, почав з нею переписуватися.

– Привіт, – написала Клара, – завтра я з батьками йду в парк розваг. Не хочеш з нами піти?

– Привіт, я був би дуже радий.

– Справді? Ура, я дуже рада.

Нільс відправив їй веселий значок, і вона йому у відповідь.

Все могло так продовжуватися… але цьому не судилося бути. У першій годині дня стався вибух, і разом з ним пролунала тривога.

Дивна фіолетова хмара пройшлася по місту, і від цього деякі люди почали втрачати свідомість, а після цього вони вставали і на їхній спині утворювався дивний фіолетовий наріст, а самі люди не могли себе контролювати і почали нападати на інших людей. Цей день, 26 червня 2016 року, увійде в історію людства, як початок кінця світу.

Минуло 3 дні після вибуху. Влада була готова до такого повороту подій, і ще в 2015 року був виданий указ на будівництво спеціальних куполів, в яких людство буде продовжувати жити дальше по сусідству з великою небезпекою.

Перед куполом №53С зібралися люди, які змогли вижити після вибуху. Серед тих людей стояв переляканий Нільс, якому тоді було тільки 9 років. Він був дуже наляканий. Його серце билося з великою швидкістю, а на душі був великий камінь. Він того дня втратив матір і батька. Того дня Нільс втратив дорогих йому людей. Раптом із натовпу пролунав дівочий голос. Це був голос Клари. Вона бігла до нього і кинулася зі сльозами на нього. Клара плакала від горя, і від щастя. Від горя, оскільки вона втратила також своїх батьків, а від щастя плакала, тому що в неї лишився тільки він. Нільс також плакав по аналогічним причинам.

Заспокоївшись, вони взялися за руки і чекали, поки черга дійде до них. Їх мали провірити на відсутність вірусу. Тільки після перевірки вони зможуть піти далі.

– Тобі страшно? – поцікавився Нільс.

– Звичайно!

– Не бійся, я з тобою! – намагався її втішити Нільс, хоча йому самому було дуже страшно.

Нарешті черга перевірки дійшла і до них. Сканер їх перевірив, і чоловік у анти-вірусному костюмі їм сказав:

– Ну, дітлахи, можете проходити! Ви чисті! – сказав чоловік. – І вище носа, все буде гаразд.

Вони посміхнулися йому і пішли дальше. Зробивши 5 кроків вони почули крик з заду:

– ОБЕРЕЖНО!

Нільс обернувся і побачив, що прямо на них біжить заражений. Він відштовхнув Клару вбік, а сам не встигши відійти, упав разом із зараженим. Він подивився на Нільса, і після цього виплюнув на його обличчя дивну рідину фіолетового відтінку, яка попала і в ніс, і в рот йому. Після цього зомбі відскочив і замахнувся над ним, але пролунав вистріл, і після цього заражений впав замертво. До Нільса підійшов воєнний і підніс над його головою пістолет.

– Прошу, не треба! – тихо в сльозах промовив Нільс.

Пролунав звук другого пострілу. Нільс, не встигши щось зробити, впав замертво. З його грудей потекла кров. Клара підбігла до нього в сльозах і почала його трясти, з марною надією на те, що він отямиться. Її відтягли від нього, а від воєнного, яких зробив цей злочин пролунали слова:

– Викинути тіло!

Перед вистрілом у голові Нільса пройшло все його коротке життя. Він не хотів покидати цей світ, але зробити він нічого не міг. Невже це був кінець? Невже все закінчиться на такому?