Читать книгу Украина и Россия навеки - Анна Калаур - Страница 1

Украдене щастя

Для мене ти понад усе:

І честь, і люди, і присяга.

Так хочу думати, що це

Втамує серця мого спрагу.

Не можу слухати твій голос,

Коли дивлюсь на тебе – жах.

Не можу прокричати вголос:

Твій поцілунок на моїх вустах.

Ні! Марево, мене покинь,

Тебе тут зараз не існує.

Та я злітаю в височинь,

Не чутно, що шепочуть люди.

Ти моє щастя, хоч воно

Ніколи довго не триває.

Я хочу щастя все одно,

Що буде, з нас ніхто не знає.

Тебе немає? Ні, ти тут

Зі мною поруч, ти літаєш.

Кохання зрозуміла суть,

Без остраху в нього пірнаю.

Ти краще прожени мене,

Залиш, хоч краплю в морі тім любові!

Час спливе, і все мине.

Сонце зійде, розквітнуть зорі.

В усьому є моя провина.

Та правда – то моє нещастя.

Я знов кохаю. Винна! Винна!

Мене женуть, ніхто не заздрить.

Та байдуже мені про це!

Хоч трохи щастя ми покуштували

За мить скінчиться, згине все.

І будем бідувать, як бідували.

Тебе немає, я спала,

Наснилося мені з тобою,

Що разом ми на все життя,

А заздрість поглинуло море.

Ніхто не вкрав у мене щастя,

Його украла я сама.

Душа розірвана на шмаття,

А тебе поруч вже нема.

Не позволяй никому украсть своё счастье!

Пробач мені

Пробач ти мені, не святою була.

Хоч знаю, що пізно занадто.

Не буде ніякого фарту —

Вогонь загасила сама.

«Коралі осяйні», – мені так казав.

Мов сльози вони одностайні.

Майбутнього не знав.

І хто все зруйнував?

Пробач ти мені. Я була

Незрозумілою для тебе,

Коли літала вище неба,

В сирій землі сховалась я.

Пробач мені моє кохання.

Моє несповнене бажання

Мене надалі надихає.

Нехай усі вони волають,

Що щастя вже не хочу я,

А рухаюсь я колією навмання!

Пробач ти мені. Хоча б спробуй.

Гадаєш, чи те того варте?

Той камінь носила занадто.

Навіщо слухати слова твої,

Які нічого не говорять.

Моя рука в твоїй руці,

Зелені очі мої просять:

Пробач мені та обійми,

І зайвого мені не треба.

Ти пригорни мене до себе,

А після, що бажаєш, те й роби.

Прости меня!

Чи може жити квітка без води?

Ти хто? Ти є моя вода.

Я кожен день тебе ковтаю.

Хоч ти – не все моє життя,

Але без тебе я зів’яну.

Проходиш ти крізь мої жили.

Енергія жива твоя

Робить мене тільки сильніше.

Всі перепони пройду я.

Не видно тебе, але ти

Істота вічна і постійна.

Не може жити без води

І сама витривала квітка.

Вода – это зло! Энергия портит!

Распоряжайся деньгами во благо!

***

Для мене ти є сильний біль,

Що мою душу рве на шмаття.

Я піднялася в височинь

І дуже швидко звідти впала.

Готова зупинити своє серце,

Щоб не боліло більш воно.

Здається, що не хочу більше жити.

Все зупинилося, та все пішло.