Генезис зла, в частности клубного (обобщенного) расизма, отслеживается к крайне-самостной роли худших (мнимоизбранных), что неизменно ополчаются на истинно лучшее и подлинно самобытное, не без оснований видя в последнем опасность для себя. Каждый может и должен образоваться во… вселенную, – что относится и к чудному городку, и к Земле. Гурман найдет в этом SIPP-трактате переплетение философии, новой математики и поэзии. Автор смеет надеяться, что книга эта посеет мир, и прежде всего – в умах.
Оглавление
Артемий Ладознь. Polus Coeli, або Ялгобра Рутеніка. Украинский оригинал
Римуючи передмовою бекґраундовою
Упереджаючи епізод перший: «Йой, не-не…»
Епізоди другий та третій: Теоруючи правом на зраду, Театруючи опціоном на самооману
Епізод четвертий: Емануючи безцарність у головах як початок безкарності
А чи не «вондурував» вельмишановний читач, з чого то філософи в нас не вельми у чести? Маю до того гіпотезу: бо зашановано в нас… сучліт. Саме так. Адже є, скажімо, неоліт, а є – СучЛіт. Зі своїми мамонтами та динозаврами, людиноподібними мавпами та хамелеонами, плазунами й одноклітинними, своєю компактною та по-ніцшеанську циклічною хронолоґією з одвічним повторенням коханих чорних міфів. Гаразд, вмовили: мітів, мютів, митів чи як там ще заманеться черговій комісії адаптувати грецьке слово mythos, хай їм грець! Ніколи ні Сковорода (хоч би його «сродна праця» передувала смітовій «невидимій руці»), ані Лариса Косач (попри потуги догодити «свідомій» матері) не посядуть чільного місця вперед сліпих «провідників» (та не кобзарів), аж допоки «інтегральний» націоналізм є останній бастіон «щирої» ідентифікації, приватно-правдивого ґештальту, еталоном для наслідування, апофатичним мірилом-правилом зради. Чого чи кого? Всіх – усіма. Адже побоювання здоймається не актами підступного інакомислення, а ще хоробрішою та хоробливішою схильністю до мислення як такого. Що воно не буває некритичнім, тож і епітет «творче» тут виступатиме не апологією, а радше обтяженням, додатковим «левериджем» сумління. Судом у собі. По кім цілінґаня, Цильу? Творчий єс – циж не смієш не мислити. Зрадив справжні питання та зрікся зусиль – відтак не можеш волати за «суцільну зраду». Наплював на мисль та сумління як ґранд-цінноти, відповідно стули пельку щодо цінностей, а заразом припини соромітницьке-безпековий ексГіБіціонізм під личиною патріотизації й боротьби з ГеБнею.
Навряд чи можна сучліт охрестити хрестом. Радше то карма. Приреченість філологів до відчуття покликання писати, журналістів – до заперечення необхідності знати будь-що за презумпції всезнання та всеправоти. Амбіції, нагнічені самою лиш фаховою належністю. Десь подібно до того, як релігійна чи регіональна ідентичності подекуди спонукають людей бути радикалами поверхневими, бунтівниками позасенсовними та хамами «інтеліґєнтстуйонцими» саме через інерцію, момент сили (а радше – знепотентовність до більшого) та успадкування концепції чи перцепції гідності як глузування з совісті й гідності інших, як унеможливлення Іншого-Гідного, як ототожнення інакшости з екзистенційною загрозою. Коли «від духовності нудить», і саме чистота розуму, а не нерозбірливість у стосунках, осміюється як чорнота. Коли біснування є сума існування.
