Етюд у багряних тонах

Оглавление

Артур Конан Дойл. Етюд у багряних тонах

Етюд у багрових тонах

Частина I. Зі спогадів доктора Джона Г. Ватсона, відставного військового хірурга

Розділ I. Містер Шерлок Голмс

Розділ II. Мистецтво робити висновки

Розділ III. Таємниця Лористон-Ґарденсу

Розділ IV. Що розповів Джон Ренс

Розділ V. Візит за оголошенням

Розділ VI. Тобіас Ґреґсон доводить, на що він здатен

Розділ VII. Світло в темряві

Частина II. Країна Святих

Розділ I. У великій соляній пустелі

Розділ II. Квітка Юти

Розділ III. Джон Фер’є бесідує з провидцем

Розділ IV. Втеча

Розділ V. Янголи-месники

Розділ VI. Продовження нотаток доктора Джона Ватсона

Розділ VII. Завершення історії

Знак чотирьох

Розділ I. Суть дедуктивного методу Голмса

Розділ II. Ми знайомимося зі справою

Розділ III. У пошуках рішення

Розділ IV. Історія голомозого чоловічка

Розділ V. Трагедія в Пондишері-Лодж

Розділ VI. Шерлок Голмс демонструє свій метод

Розділ VII. Пригода з діжкою

Розділ VIII. Нерегулярний поліційний загін Бейкер-Стрит

Розділ IX. Розрив ланки ланцюга

Розділ X. Кінець остров’янина

Розділ XI. Скарби Аґри

Розділ XII. Історія Джонатана Смолла

Отрывок из книги

1878 року я закінчив Лондонський університет, отримав ступінь доктора й одразу ж подався в Нетлі, де пройшов спеціальний курс військових хірургів. Після завершення навчання мене призначили асистентом хірурга в П’ятий Нортумберлендський стрілецький полк. У той час він перебував у Індії, і не встиг я до нього дістатися, як вибухнула Друга англо-афганська війна. Прибувши до Бомбея, я дізнався, що мій полк форсував перевал і просунувся далеко в глиб ворожої території. Разом з іншими офіцерами, котрі потрапили у таке ж становище, я вирушив услід за своїм підрозділом. Мені вдалося щасливо дістатися в Кандагар, де я нарешті виявив свій полк і негайно ж узявся до виконання нових обов’язків.

Багатьом ця кампанія принесла славу та підвищення звання, мені ж не дісталося нічого, окрім невдач і нещастя. Мене перевели в Беркширський полк, із яким я брав участь у злощасній битві при Майванді. Рушнична куля влучила в моє плече, роздробила кістку та зачепила артерію під ключицею. Найімовірніше я потрапив би в руки нещадних ґазі1, якби не відданість і мужність мого ординарця Мюрея, котрий перекинув мене через спину в’ючного коня й безпечно довіз до англійського війська.

.....

Я провів рукою по чолі.

– У мене просто голова обертом, – зауважив я, – чим більше думаю про цей злочин, тим загадковішим він стає. Як могли потрапити ті двоє – якщо їх було двоє – у порожній будинок? Куди подівся кебмен, який їх привіз? Яким чином один міг змусити іншого прийняти отруту? Звідки взялася кров? Яку мету переслідував убивця, якщо він навіть не пограбував свою жертву? Як потрапив туди жіночий перстень? А головне, навіщо другий чоловік, перш ніж сховатися, написав німецьке слово Rache? Мушу зізнатися, ніяк не зрозумію, як пов’язати ці факти між собою.

.....