Читать книгу Слово о полку Ігоревім - Автор Неизвестный - Страница 1

Чи не гоже було б нам, браття,

Розпочати давніми словами

Скорбну повість про Ігорів похід,

Ігоря Святославовича?

А зачати нам отую пісню

По сьогоденних бувальщинах,

Не по намислу Бояновім,

Боян-бо наш віщий,

Як хотів кому пісню творити,

Розтікався мислю по дереву,

Сірим вовком по землі,

Сизим орлом попід хмарами.

Спогадає перших днів усобиці —

Випускає він десять соколів

А на зграю лебединую:

Котру сокіл доганяє,

Та перша і пісню зачинає —

Чи старому князю Ярославові,

Чи Мстиславові хороброму,

Що зарізав Редедю

Перед полками касозькими,

А чи красному Роману Святославовичу.

Боян же, браття, не десять соколів

Напускав на зграю лебединую, —

Накладав він на живі струни

Віщі персти свої,

І самі вони славу князям рокотали.

Зачнемо ж ми, браття,

Від старого Володимира

До Ігоря сьогоденного.

Ігор сей, славен князь,

Міццю розуму оперезав,

Мужністю сердечною нагострив,

Ратного духу виповнився

Та й повів полки свої хоробрі

На землю Половецьку,

За землю Руську.

О Бояне, солов’ю наш давній!

Тобі б сей похід ощебетати,

По дереву мислі пурхаючи,

Розумом ширяючи під хмарами,

Давню славу звиваючи з новою,

Летючи тропою Трояновою

Через степи на море.

Тобі б співати пісню Ігореві,

Ігореві, Олега внукові:

«Не буря ясних соколів

Занесла через поля широкі, —

Галич лине зграями

К Дону великому».

А чи так би заспівати тут,

Віщий Бояне, внуче Велесів:

«Іржуть коні за Сулою,

Слава дзвенить у Києві,

Сурми сурмлять в Новгороді,

Стяги мають у Путивлі-граді,

Дожидає Ігор брата Всеволода.

Каже йому буй-тур Всеволод:

«Один брат, один світ світлий, Ігорю,

Обидва ми Святославовичі.

Сідлай, брате, свої коні бистрі,

Мої-бо вже готові стоять,

Під Курськом осідлані.

А мої куряни – вправні воїни,

Під сурмами сповиті,

Під шоломом викохані,

З кінця списа годовані.

Всі путі їм відомі,

Яруги їм знайомі,

Луки в них напружені,

Сагайдаки відкриті,

Шаблі нагострені;

Самі скачуть, як вовки сірі в полі,

Шукаючи собі честі,

А князеві слави».

Глянув Ігор на ясне сонце

Та й побачив – військо тьма покрила,

І сказав до дружини-вояцтва:

«Браття мої, друзі вірні!