Читать книгу Казка про кролика Пітера - Беатрикс Хелен Поттер - Страница 1

Жили собі колись четверо маленьких кроленят, три сестрички й один братик, а звалися вони так —

Вухасточка,

Пухнасточка,

Любуська

і Пітер.

Жили вони зі своєю Матусею на піщаному пагорбі під коренями великої-великої ялини.

– Послухайте, мої дорогенькі, – сказала мама місіс Кріль одного ранку. – Ви можете піти на поле чи прогулятися по стежці, але тільки не ходіть на город містера Мак-Грегора: саме там із вашим батьком трапилося нещастя, місіс Мак-Грегор спекла з нього пиріг із кролятиною.

– Ну, біжіть собі, і не потрапляйте в халепу! А я йду в справах.

Тоді місіс Кріль узяла кошика й парасольку та й подалася через ліс до пекарні. Там вона купила буханець чорного хліба і п’ять булочок із порічкою.

Вухасточка, Пухнасточка й Любуська, які були слухняними маленькими кроленятками, пішли уздовж стежки збирати ожину.

А от Пітер, який був справжній шибайголова, побіг прямісінько на город містера Мак-Грегора, на який протиснувся попід хвірткою.

Спочатку він поїв трохи салату й трохи квасолі, а потім покуштував трохи редьки.

А потім, коли йому стало недобре, пішов пошукати собі петрушки.

Але за рогом теплиці для огірків на кого б він іще міг натрапити? Звісно ж, на самого містера Мак-Грегора!

Містер Мак-Грегор стояв на землі рачки й висаджував капустяну розсаду, але він тут же підскочив і побіг за Пітером, розмахуючи граблями й горлаючи: – Тримайте злодія!

Пітер страшенно перелякався; він кинувся через увесь город, бо ж забув дорогу назад до хвіртки.

Він загубив один свій черевик на грядці з капустою, а другий – на грядці з картоплею.

Позбувшись їх, він помчав на всіх чотирьох лапах, і це було набагато швидше, так що, я гадаю, він цілком міг би і втекти, якби на свою біду не влетів у сітку, якою були накриті кущі аґрусу, й не зачепився там великими ґудзиками своєї курточки. Це була синя курточка з мідними ґудзиками, ще зовсім нова.

Пітер уже був подумав, що пропав, і заплакав рясними сльозами; але його схлипування почули горобці, з якими він дружив. Вони прилетіли до нього дуже стурбовані й почали його вмовляти, аби він не здавався, а, навпаки, напружив усі сили.

А тут саме підбіг містер Мак-Грегор із ситом в руках, яким він хотів накрити Пітера зверху; але Пітер викрутився якраз учасно, вискочивши з курточки й залишивши її в сітці.

Він кинувся прожогом до повітки, в якій зберігався різний реманент, і застрибнув у велику лійку. Це було б прекрасне місце для схованки, якби там не було так багато води.

Містер Мак-Грегор не сумнівався, що Пітер десь тут у повітці, можливо, заховався під якимось горщиком для квітів. Він почав обережно перевертати їх по одному, заглядаючи під кожен.

І раптом Пітер чхнув: – Ааааапчхи!!!

А містер Мак-Грегор тут же метнувся до нього. Він хотів придавити Пітера ногою, але той вистрибнув через вікно, перевернувши три горщики з квітами. Вікно було для містера Мак-Грегора занадто маленьким, та він і втомився ганятися за Пітером. Отож він повернувся до своєї роботи.

Пітер присів трохи перепочити: він геть задихався й тремтів від страху, і в нього не було й найменшого уявлення, в який бік тепер податися. А також він був увесь мокрий після сидіння в лійці.

Через деякий час він почав шниркати туди-сюди, пересуваючись – стриб та стриб – не вельми швидко й увесь час роззираючись довкола.

Він знайшов двері в стіні, але вони були замкнені, а щілина під дверима була занадто вузька, аби вгодоване кроленя могло пролізти.

Стара миша бігала туди й сюди по кам’яних сходах крильця, тягаючи горох і квасолю до своєї родини в лісі. Пітер спитав у неї, як дістатися до хвіртки, але в роті у миші була така велика горошина, що вона не могла відповісти. Тільки відмахнулася головою. Пітер почав плакати.

Потім він спробував прокласти шлях навпростець через город, але тільки ще більше заплутався. Зрештою він натрапив на ставок, де містер Мак-Грегор набирав воду у свої лійки. Там була якась біла кицька, яка спостерігала за золотою рибкою. Кицька сиділа зовсім непорушно, і лише час від часу кінчик її хвоста ворушився, так наче він був живим. Пітер вирішив, що буде краще забратися геть й не заговорювати з нею; він усякого наслухався про котів від свого двоюрідного брата, маленького кролика Бенджаміна.

Пітер повернув назад до сарайчика з інструментами, але раптом, зовсім поблизу від себе, почув звук сапи – сап-чап-сап-чап-сап-чап. Він притьмом шмигнув під кущі. Але потім, оскільки нічого не трапилося, виліз, забрався на тачку і поглянув на город. Перше, що він побачив, це був містер Мак-Грегор, який прополював цибулю. Він стояв спиною до Пітера, а прямо за ним була хвіртка!