«Теологічно-політичний трактат» видатного нідерландського філософа-пантеїста Бенедикта Спінози (1632–1677) – один із перших його кроків на шляху до створення цілісної картини світу і зрозуміння «першопричини і походження речей», що мислилося як пантеїстичне розкриття генезису всіх предметів та природних явищ з погляду тотожності Бога та природи як єдиної, вічної та нескінченної субстанції. Почавши з аналітичного розгляду текстів Старого та Нового Заповіту і критики схоластичних поглядів у контексті відомих йому історичних та суспільних закономірностей, філософ прийшов до раціоналістичного осмислення атрибутів світового становлення.
Оглавление
Бенедикт Спіноза. Теологічно-політичний трактат
БІБЛІЯ ОЧИМА СПІНОЗИ
Розділ I. ПРО ПРОРОЦТВО
Розділ II. ПРО ПРОРОКІВ
Розділ III. ПРО ПОКЛИКАННЯ ГЕБРЕЇВ І ПРО ТЕ, ЧИ БУВ ПРОРОЧИЙ ДАР ВЛАСТИВИЙ ЛИШЕ ГЕБРЕЯМ
Розділ IV. ПРО БОЖЕСТВЕННИЙ ЗАКОН
Розділ V. ПРО ПІДСТАВИ, ЧОМУ БУЛИ ВСТАНОВЛЕНІ РЕЛІГІЙНІ ОБРЯДИ, І ПРО ВІРУ В ІСТОРИЧНИХ ОПОВІДЯХ, А САМЕ: НА ЯКИХ ПІДСТАВАХ І КОМУ ВОНА НЕОБХІДНА
Розділ VI. ПРО ЧУДЕСА
Розділ VII. ПРО ТЛУМАЧЕННЯ ПИСЬМА
Розділ VIII. У НЬОМУ ПОКАЗАНО, ЩО «П’ЯТИКНИЖЖЯ» І «КНИГА ІСУСА НАВИНА», «СУДДІВ», «РУТИ», «САМУЇЛА» І «ЦАРІВ» НЕ Є ОРИГІНАЛАМИ. ПОТІМ ДОСЛІДЖУЄТЬСЯ: ЧИ БУЛИ ВОНИ ВСІ НАПИСАНІ БАГАТЬМА АВТОРАМИ, ЧИ ОДНИМ ТІЛЬКИ, І КИМ САМЕ?
Розділ IX. РОЗГЛЯДАЮТЬСЯ ІНШІ ПИТАННЯ ПРО ТІ Ж КНИГИ, А САМЕ: ЧИ ЕЗДРА ОСТАННІЙ ПРИКЛАВ ДО НИХ РУКУ, А КРІМ ТОГО, ЧИ МАРГІНАЛЬНІ ПРИМІТКИ, ЯКІ Є В ГЕБРЕЙСЬКИХ КОДЕКСАХ, БУЛИ РІЗНОЧИТАННЯМИ?
Розділ X. ВСІ ІНШІ КНИГИ СТАРОГО ЗАПОВІТУ ДОСЛІДЖУЮТЬСЯ В ТОЙ САМИЙ СПОСІБ, ЩО Й ПОПЕРЕДНІ
Розділ XI. ДОСЛІДЖУЄТЬСЯ, ЧИ НАПИСАЛИ АПОСТОЛИ СВОЇ «ПОСЛАННЯ» ЯК АПОСТОЛИ І ПРОРОКИ, А ЧИ ЯК УЧИТЕЛІ; А ПОТІМ ПОКАЗУЄТЬСЯ ОБОВ’ЯЗОК АПОСТОЛІВ
Розділ XII. ПРО ПРАВДИВЕ СВІДЧЕННЯ БОЖЕСТВЕННОГО ЗАКОНУ; І НА ЯКІЙ ПІДСТАВІ ПИСЬМО НАЗИВАЄТЬСЯ СВЯТИМ; І НА ЯКІЙ ПІДСТАВІ – СЛОВОМ БОЖИМ; НАРЕШТІ, ПОКАЗУЄТЬСЯ, ЩО ВОНО(ОСКІЛЬКИ МІСТИТЬ СЛОВО БОЖЕ) ДІЙШЛО ДО НАС НЕУШКОДЖЕНИМ
Розділ XIII. ПОКАЗУЄТЬСЯ, ЩО ПИСЬМО ВЧИТЬ ЛИШЕ НАЙПРОСТІШОГО І, КРІМ ПОСЛУХУ, НІЧОГО ІНШОГО, І СТОСОВНО БОЖЕСТВЕННОЇ ПРИРОДИ ВОНО ВЧИТЬ ТІЛЬКИ ТОГО, ЩО ЛЮДИ МОЖУТЬ НАСЛІДУВАТИ ВІДОМИМ СПОСОБОМ ЖИТТЯ
Розділ XIV. ЩО ТАКЕ ВІРА, ХТО ТАКІ ВІРНІ; ВИЗНАЧАЮТЬСЯ ОСНОВИ ВІРИ, І, НАРЕШТІ, САМА ВОНА ВІДМЕЖОВУЄТЬСЯ ВІД ФІЛОСОФІЇ
Розділ XV. ПОКАЗУЄТЬСЯ, ЩО НІ ТЕОЛОГІЯ РОЗУМОВІ, НІ РОЗУМ ТЕОЛОГІЇ НЕ СЛУЖИТЬ; І ПЕРЕКОНУЄ НАС В АВТОРИТЕТІ СВЯТОГО ПИСЬМА
Розділ XVI. ПРО ОСНОВИ ДЕРЖАВИ, ПРО ПРИРОДНЕ Й ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО КОЖНОГО І ПРО ПРАВО ВЕРХОВНОЇ ВЛАДИ
Розділ XVII. ПОКАЗУЄТЬСЯ, ЩО НІХТО НЕ МОЖЕ ПЕРЕДАТИ ВСЬОГО ВЕРХОВНІЙ ВЛАДІ І ЩО В ЦЬОМУ НЕМАЄ НЕОБХІДНОСТІ. ПРО ДЕРЖАВУ ГЕБРЕЇВ: ЯКОЮ ВОНА БУЛА ЗА ЖИТТЯ МОЙСЕЯ, ЯКОЮ ПІСЛЯ ЙОГО СМЕРТІ ДО ОБРАННЯ ЦАРІВ, І ПРО ЇЇ ПЕРЕВАГИ. І, НАРЕШТІ, ПРО ПРИЧИНИ, ЧОМУ ТЕОКРАТІЯ МАЛА ЗАГИНУТИ І МАЙЖЕ НЕ МОГЛА ІСНУВАТИ БЕЗ ЧВАР
Розділ XVIII. ІЗ ДЕРЖАВИ Й ІСТОРІЇ ГЕБРЕЇВ ВИВОДЯТЬСЯ ДЕЯКІ ПОЛІТИЧНІ ДОГМИ
Розділ XIX. ПОКАЗУЄТЬСЯ, ЩО ПРАВО СТОСОВНО СВЯЩЕННИХ РЕЧЕЙ ЦІЛКОМ НАЛЕЖИТЬ ВЕРХОВНІЙ ВЛАДІ І ЩО ЗОВНІШНІЙ КУЛЬТ РЕЛІГІЇ ПОВИНЕН БУТИ ПРИСТОСОВАНИЙ ДО ДОТРИМАННЯ СПОКОЮ В ДЕРЖАВІ, ЯКЩО МИ ХОЧЕМО НЕСХИБНО КОРИТИСЯ БОГОВІ
Розділ XX. ПОКАЗУЄТЬСЯ, ЩО У ВІЛЬНІЙ ДЕРЖАВІ КОЖНОМУ МОЖНА ДУМАТИ ТЕ, ЩО ВІН ХОЧЕ, І ГОВОРИТИ ТЕ, ЩО ВІН ДУМАЄ
ПРИМІТКИ
СЛОВНИК ІМЕН, НАЗВ, ТЕРМІНІВ
Отрывок из книги
Пророцтво, або одкровення, є певним пізнанням якоїсь речі, що його Бог відкрив людям. Пророком же називають того, хто витлумачує Боже одкровення людям, які самі не можуть належно пізнати предмети божественного одкровення і приймають предмети одкровення тільки на чисту віру. Тому пророка гебреї називають «nabi», тобто оратор і тлумач. Але у Письмі він завжди сприймається як тлумач Бога, як видно з книги «Вихід» (7: І)1. Там Бог говорить Мойсею: «Дивись, – Я поставив тебе замість Бога для фараона, а твій брат Аарон буде пророк твій». Немовби хотів сказати: якщо Аарон (коли тлумачив те, що ти говориш) виконує роль пророка, тоді ти, певно, будеш для фараона ніби Богом або його заступником.
Про пророків [мова буде] в наступному розділі, а тут розповімо про пророцтво. Із наданого йому визначення вже випливає, що природне пізнання можна називати пророцтвом. Бо те, що ми пізнаємо за допомогою природного світла, залежить лише від пізнання Бога і його вічних приписів. Але, оскільки це природне пізнання є спільним для всіх людей (бо залежить від спільних для всіх людей основ), то його не цінує простолюд (vulgus), який сквапний до рідкісного і чужого його природі, але зневажає природні дари. Саме тому простолюд хоче, щоб [природне пізнання] було виключене, коли мова йде про пророче пізнання. Однак [природне пізнання], як і всяке інше, може з однаковим правом називатися божественним, бо його ніби підказує нам природа Бога (оскільки ми належимо до неї) і рішення Бога. І відрізняється воно від того, яке всі називають божественним, лише тим, що останнє сягає далі від меж першого; і тим, що закони людської природи, які розглядаються самі собою, не можуть бути його причиною. Що ж стосується достовірності, яку містить у собі природне пізнання (і джерела, з якого воно випливає, тобто Бога), то воно жодним чином не поступається пророчому пізнанню, – якщо тільки хтось не має бажання думати або, краще, снити, що пророки хоча й мали людське тіло, але душа в них не була людською, і тому їхні відчуття і свідомість були цілком іншої природи, ніж наші.
.....
Але все це потверджується текстом книги «Числа» (12:6, 7), який звучить так: «Якщо буде між вами пророк, то я, Господь, дамся пізнати в видінні йому (тобто через образи та ієрогліфи6; бо про пророцтво Мойсея Бог говорить, що воно є видінням без ієрогліфів); у сні говорити з ним буду (тобто не через справжні слова і голос). Говорю я з ним уста до уст, а не видінням і не загадками, і образ Господа він оглядає», тобто, дивлячись на мене, він як друг, а не переляканий говорить зі мною, як про те можна прочитати у «Виході» (33:11). Тому не треба сумніватися щодо того, що інші пророки не чули справжнього голосу. Це ще більше потверджується у «Повторенні Закону» (34:10), де мовиться: «І не з’явився (власне, постав) вже в Ізраїлі пророк, як Мойсей, що знав його Господь обличчя в обличчя». Таке, звичайно ж, треба розуміти лише стосовно голосу, бо сам Мойсей ніколи не бачив обличчя Господа («Вихід», 33).
Окрім цих засобів, я не знаходжу у Святому Письмі жодних інших, за допомогою яких Бог спілкувався б із людьми, а тому, як ми показали вище, жодних інших [засобів] не треба вигадувати і допускати. І хоча ми чітко усвідомлюємо, що Бог може спілкуватися з людьми безпосередньо, бо він, не вживаючи жодних тілесних засобів, повідомляє свою сутність (essentiam) нашій душі, але для того, щоб якась людина лише душею сприймала щось, що не міститься в перших основах нашого пізнання (і що не може бути виведене з них), її душа з необхідністю повинна переважати і набагато вивищуватися над людською. Тому я не думаю, щоб хтось інший досягав такої досконалості перед іншими, окрім Христа, якому приписи [placita] Бога, які ведуть людей до спасіння, були відкриті не у словах або видіннях [visionibus], але безпосередньо. Отож Бог через душу Христа відкрив себе апостолам, як колись [відкривався] Мойсею через голос, що залунав у повітрі. І тому голос Христа, як і почутий Мойсеєм, можна назвати голосом Бога. І в цьому розумінні можемо сказати також, що мудрість Бога, тобто мудрість, яка перевищує людську, прийняла у Христі людську природу, і Христос був шляхом спасіння.
