Оглавление
Беніто Муссоліні. Моє життя
«Таємниця» Муссоліні
Моє життя
Розділ 1. Сірчиста земля
Розділ 2. Мій батько
Розділ 3. Книга життя
Розділ 4. Війна та її вплив на людину
Розділ 5. Зола і присок
Розділ 6. Смертельна боротьба зношеної демократії
Розділ 7. Сад фашизму
Розділ 8. На шляху до здобуття влади
Розділ 9. Так ми здобули Рим
Розділ 10. П’ять років при владі
Розділ 11. Нові шляхи
Розділ 12. Фашистська держава та її майбутнє
Розділ 13. В путі
Отрывок из книги
Попри лапки, йдеться про таємницю не у фігуральному сенсі, а в буквальному. Таємниця та досі не розгадана, оскільки зачіпок для її розкриття практично немає. Пропонована читачеві автобіографічна книжка таких зачіпок теж не дає, хоча б тому, що таємниця виникла у пізніший період, не охоплений текстом «Мого життя». Однак у цій передмові ми неодмінно згадаємо про низку фактів, що залишилися поза автобіографією, зокрема й про «таємницю» Муссоліні. Але про неї згодом. Спершу про те, що таємницею не було, але, можливо, потребує певного підсумування.
Переглядаючи історичні кадри, на яких італійські вояки розбивають велетенський пам’ятник – сфінкса з головою дуче Муссоліні, за лічені роки до того встановлений в африканській пустелі на честь перемоги у ганебній Другій ефіопській війні, – мимоволі згадуєш славетний сонет Персі Біші Шеллі «Озимандія» (українська література знає щонайменше п’ять варіантів його перекладу). П’ятистопними ямбами мандрівник розповідає про бачені в далеких краях уламки колóса: дві ноги без торсу, біля них – загрузле у піску кам’яне лице з владним виразом – насупленими бровами і суворо стиснутими вустами. На п’єдесталі ж, нібито, збереглися слова:
.....
Читач автобіографії Муссоліні взагалі майже не зустрічає імен визначних фашистів, навіть тих, котрі перебували поруч з ним у найскладніші моменти. Лише побіжно згадуються ієрархи і квадрумвіри Мікеле Б’янкі, Італо Бальбо, Чезаре Марія де Веккі або той таки кремонський Фаріначчі. Тож марно чекати розповіді про внутрішньопартійну боротьбу, яка неодноразово ставила Муссоліні у лави поміркованої меншості, допроваджуючи дуче до радше фіґлярських погроз скласти з себе повноваження (одна з таких ситуацій – згадувана вище історія Пакту примирення із соціалістами).
Версія про те, що Дзамбоні «підставили», намовивши його на замах, а, можливо, просто кинувши пістолет йому під ноги, після того як хтось інший – за деякими версіями, близький до Фаріначчі фріульський штурмовик Маріо Кутеллі – здійснив постріли, залишається неспростованою до сьогодні і увічнена в одному з епізодів «Фільму про кохання і анархію»[5] Ліни Вертмюллер.
.....
