Оглавление
Богдан-Ігор Антонич. На другому березі (збірник)
На другому березі
І
II
III
На другому березі[9] Лірична повість
Поезія
Різдво
Із збірки «Привітання життя»
Пісня про вічну молодість
Зриви й крила
Бронзові м'язи
Балада про тінь капітана
Пісня мандрівника
Романтизм
Молодий поет
Прочитан[39]
Любов
Ідеал
Алхімія
Бджола
«І»
Подорож літаком
Підсвідомість
Гіпнотизер
Мурашник
Шум
Вітражі й пейзажі
Гімн життя
Пісня бадьорих бродяг
Октостих
Лунатизм
Чортівський бридж
Людина
Молитва
Прошак під церквою
Велика подорож
Прощання школи
Зелена елегія
До музи
Вірш про вірші
Про строфу
Об'явління
Ніч
Автобіографія
Привітання життя
Із збірки «Три перстені»
Автопортрет
Три перстені
Елегія про співучі двері
Елегія про ключі від кохання
Елегія про перстень пісні
Елегія про перстень молодості
Весілля
Ранній вітер
Назустріч
Корчма
На шляху
На вітер
Пейзаж з вікна
Чарки
Світанок
Веретено
Князь
Дороги
Клени
До весни
Півень
Село
Різдво
Коляда
Зельман[56]
Зелена євангелія
Праліто
Змія
Ліс
Лист
Давній мотив
Елегія про перстень ночі
Над книжкою поезій
Ніч
Пізня година
Ранок
Суворий вірш
Стріла
Спротив
Гірке вино
Гірка ніч
Поетова весна
До нас!
Ніч на площі юра
Кличу
Ранок юнаків
Кінчаючи
Із збірки «Книга лева» Перша глава
Перше ліричне інтермецо
Друга глава
Друге ліричне інтермецо
Третя глава
Із збірки «Зелена євангелія»
Перша глава
Перше ліричне інтермецо
Друга глава
Друге ліричне інтермецо
Третя глава
Із збірки «Ротації»
Ротації
Міста й музи
Весна
Вербель[87]
Балада провулка
Назавжди
Балада про блакитну смерть
Дно тиші
Кінець світу
Концерт з Меркурія
Мертві авта
Сурми останнього дня
«Антонин був хрущем і жив колись на вишнях…»
Отрывок из книги
Між двома берегами плила ріка.
Вітри різьбили кришталеве плесо в мерехтливі брижі, краплі дощу кололи шпильками гладку поверхню, бурі перекидали брили хвиль і каламутили непорочну прозорість води. Ріка плила невпинно, безугавно, мов час, і, мов час, танула в безбарвній долині небуття. На грані сірого обрію вливала чисті води в синє небо. її крута стрічка загиналася в кілька вузлів, холодними раменами обіймала прибережне каміння, плиткою мілиною лежала в пісковім руслі. Сотнями свердлів вертіла підземні жили старих скель, аж із твердих каменюк ставали діркуваті флейти, з яких добувала тихі, пронизливі звуки. Безконечні поцілунки мокрих уст вигладжували руби скельних відломків і придавлено шушукали на лагідних закругленнях кам'яних яблук. Шутер блищав із дна, наче потовчене скло.
.....
Осіння чвиря, сіра й сумна, наче людська доля. Немає початку й немає кінця. Принаймні, ніхто не вміє ясно означити, коли зачинається й коли кінчиться. Бодай ніхто не завважує її меж. Приходить невідомо звідкіля. Виринає десь із-за лісів, десь від заходу або від сходу. Небо сіріє. Ясна блакить линяє, половіє, сповивається сивою імлою. День у день стає бруднішою й туманнішою. Над обрієм усміхається сумно слізна сльота. Розливається широкий струмінь розледащіння й безділля. Мляве бажання дармувати обтяжає руки й ноги. Осоружна нудьга вверчується до костей. Остогидливий смак порожнечі лоскоче млосно язик. Глуха й тупа тиша відбирає всім звукам їхню дзвінкість. Одноманітна сірина вкриває всі речі й забирає барвам їхній блиск. Загальне притуплення, причавлення лягає на наше оточення й відіймає запахам їхню гостроту й приємність. Мерзотна вогкість утискається в кожну клітину нервів, розпливається в кожній частинці крові. Люди ходять похнюплені, носять у серці невисловлену тугу й несвідомий сум. Не говорять про це між собою, й оця невисказаність мучить їх, наче важка таємниця. Загадка щоденних трагедій. Недоспівана пісня людського життя. Слітна осінь дошкульна, наче біль зубів. Така терпка, така гірка й така буденна.
Ось така негода стояла над похилою хатою машиніста, над близькими рейками й над далеким містечком. Безрадісна, немов душі тих двоє простих людей, що ними торгав німий біль.
.....
