Оглавление
Данило Яневський. Загублена історія втраченої держави
Вступна заувага
Розділ I. Що таке «Україна»?: землі, люди, партії
«Етнографічні «українські» землі». Спроба визначити дефініцію
«Етнографічні «українські» землі» у складі Російської імперії
Правобережжя в цілому
Київщина та Волинь
Поділля
Катеринославська, Херсонська, Таврійська губернії
Берестейщина
Кубань
Міста в цілому
Міста Півдня
Адміністрування підросійських «українських етнографічних земель»
«Етнографічні «українські» землі» у складі Австро-Угорської імперії
Галичина
Буковина
«Етнографічні «українські» землі» у складі Угорського королівства
Закарпаття
Інші «українські» етнографічні землі
Підляшшя
Холмщина
Крим[45]
Чисельність населення
Люди
Персони
М. Грушевський
В. Винниченко
М. Шаповал
С. Петлюра
М. Порш
Д. Донцов
М. Міхновський
С. Шелухін
А. Шептицький
К. Левицький
М. Лозинський
Є. Петрушевич
Партії
Політичні партії на підросійських «українських» землях
Політичні партії на підавстрійських «українських» землях
Правові засади діяльності політичних партій
Державницькі ідеї політичних партій
Анархісти
Партія соціалістів-революціонерів та соціал-демократична (об’єднана) партія
Ліберали
«Союз русского народа»
Партія конституційних демократів
Українські політичні партії та організації
Товариство українських поступовців
Українська демократично-хліборобська партія
Українська соціал-демократична робітнича партія
Українська партія соціалістів-революціонерів
Російська соціал-демократична робітнича партія (більшовиків)
Українські комуністи
Корпоративні організації великого капіталу
Якiсні характеристики
Групи впливу
Корпоративні структури
Персони
Масони
Чотири очевидних міркування
Вплив Першої світової війни на економіку Російської Імперії/Республіки
Відсторонення від влади Імператора та динаміка економічних процесів[200]
Продовольство, продукти першої необхідності, комунальні послуги
Транспорт
Криза управління
Паливні проблеми
Зміни у соціальній структурі населення
Якiсна характеристика промислового робiтництва
Страйки
Перша світова і «Україна»
«Україна» – Антанта
«Україна» – Почвірний союз
Російська імперія – «український» рух
Росія – «москвофіли»
«Україна» – Польща
«Україна» – Чехословаччина
Деякі попередні висновки
Хто такий О. Ейхельман[311]
Розділ II. Україна та європейський контекст
Поняття «легітимності» за «Старого Порядку»
Легітимність після Віденського конгресу
Україна «неіснуюча»
Чи сформувалась українська нація перед 1917 р.?
Правові системи на руських землях
Київська Русь
Галицько-Волинське князівство
Велике князівство Литовське/Річ Посполита
Статути Великого князівства Литовського
Русини та їх звичаєве право
Русини та магдебурзьке право
Військо Запорозьке – Гетьманщина
«Права, за якими судиться малоросійський народ»
Російська імперія. М. Сперанський та С. Вітте
Констатація
Отрывок из книги
Цей термін гучно використовувався під час «національно-визвольних змагань» 1917—1921 рр. Але, попри широкий ужиток, жоден з дослідників так і не спромігся ані сформулювати суперечливу дефініцію, ані скласти вичерпний їх перелік. Не менш широко використовується він і в сучасних дослідженнях – правду сказати, з тим самим результатом. Автор даного дослідження підтримує точку зору тих науковців, які вживають термін «етнокультурні регіони Руси-України», до яких відносилися (в різні історичні епохи) більше півсотні нетотожних за обставинами історичного правового та культурного розвитку, домінуючої конфесійної приналежності та інших особливостей територій, а саме: Берестейщина, Бойківщина, Бессарабія, Буджак, Буковина, Волинь, Галичина, Гетьманщина, Гуцульщина, Донщина, Задунайська Січ, Закарпаття, Запоріжжя, Зелена Україна, Карпатська Україна, Київщина, Кубань, Курщина, Лемківщина, Лівобережна Україна, Малиновий Клин, Мармарощина, Надбужжя, Наддністрянщина, Надпоріжжя, Надпруття, Надсяння, Надросся, Надчорномор’я, Перемишлянщина, Новоросія, Переяславщина, Північне Причорномор’я, Підкарпатська Русь, Підляшшя, Поділля, Подніпров’я, Покуття, Полісся, Полтавщина, Посулля, Приазов’я, Прибужжя, Придністров’я, Придунав’я, Прикарпаття, Пряшівщина, Сірий Клин, Слобожанщина, Ставропольщина, Стародубщина, Таврія, Терщина, Холмщина (Забужжя), Червона Русь, Чернігівщина.
Станом на 1917 р. в адміністративному відношенні Російська імперія мала у своєму складі 79 губерній, 9 з яких об’єднували більшу частину сучасної України – за виїмком тих земель, які опинилися у складі Австро-Угорської імперії.
.....
Status quo формально зберігався до кінця XVIII ст., коли наслідком війни поміж різними угрупованнями магнатів та шляхти, підтримуваних ззовні, став розтин «двоєдиної держави трьох народів». Юридичним приводом для окупації Австро-Угорщиною «своєї» частини польсько-литовського спадку став факт короткочасного володіння цими землями угорським королем Андрієм II, який 1205 р. по загибелі князя Романа Мстиславовича як його союзник взяв опіку над дружиною і дітьми загиблого з титулярієм «короля Галичини». Цей термін вживали спадкоємці Андрія, і, оскільки австрійський імператор був одночасно угорським королем (з 1526 р. Угорщина і Закарпаття входили до складу Австрії), то він успадкував титул і формальне право на володіння Галичиною[30]. Під новим владикою[31] українські та польські землі були об’єднані в Королівство Галичини і Володимерії, до складу якого увіходили велике князівство Краківське, князівство Освенцімське та князівство Заторське. За деякими дослідниками, до 1772 р. під «Галичиною» розуміли Руське і Белзьке воєводства. Але в будь-якому разі, «Русь Суздальська та Русь Московська ніколи не вбачали в складі російських земель Галичини, не заявляли на цю землю ніяких прав, навіть династичних. Про Київ ще пам’ятали суздальські та московські князі, але земля галицька була для них “terra incognita”».[32]
Можна стверджувати, що «руське» населення краю в цілому схвально зустріло прихід нових господарів: за їх попередників економічні, політичні та інші конфлікти між ними та представниками інших національних громад сягли критичних величин. У міській торгівлі, ремісництві та органах місцевого самоврядування домінували поляки, німці, євреї та вірмени. Кульмінаційний пункт перетворення людей на безправну худобу – постанова 1573 р. Селяни, а русини серед них становили абсолютну більшість, потрапили до кріпосного рабства. Ще один контрапункт цього процесу – сеймова постанова 1766 р., якою уніатських священиків зобов’язали відбувати панщину для польських землевласників.
.....
