П’ята Саллі

Оглавление

Деніел Кіз. П’ята Саллі

Частина перша

Один

Два

Три

Чотири

П’ять

Шість

Сім

Частина друга

Вісім

Дев’ять

Десять

Частина третя

Одинадцять

Дванадцять

Частина четверта

Тринадцять

Чотирнадцять

П’ятнадцять

Частина п’ята

Шістнадцять

Сімнадцять

Вісімнадцять

Отрывок из книги

Отже, мене звуть Деррі, й саме мене вибрали для того, щоб все записати, бо я єдина, хто знає, що з нами відбувається, а хтось же мусить вести протокол, щоб люди справді зрозуміли.

Тож, найперше, то не я надумала вийти з квартири однієї дощової квітневої ночі. Це почалося з того, що Нола розмірковувала про грецькі трагедії, які вона постійно читає, й про те, в якому вона депресивному стані. Потім вона згадала дитинство, літо на пляжі, й вирішила, що хоче знову побачити океан. Вона поїхала в метро з Мангеттену[1] до Коні-Айленду[2] й розпочала свою прогулянку. Всі атракціони та розважальні заклади вже позачинялися, вулиці між Нептун-авеню і Мермейд-авеню спорожніли, й там залишилися хіба кілька нужденних п’яниць, які позамотувалися в газети та, скрутившись калачиком, лежали під дверима. Від цього їй погіршало, бо здалося, ніби то час завмер в очікуванні літніх збіговиськ. Вона подумала, що в сльотавий квітневий вечір Коні-Айленд стає найбезлюднішим місцем у світі.

.....

Вона похитала головою.

– Я ніколи про це не розповідала. То були мої особисті друзі. Я назвала Деррі за серединою імені Попелюшки – Сін-дер-елла.

.....