Оглавление
Девід Дестено. Емоційний успіх
ВСТУП
Розділ 1. Самоконтроль, успіх і шлях, який ми не обрали
ЧАСТИНА 1. ЗАКЛАДАННЯ ОСНОВ
Розділ 2. Суть проблеми: чому і як усі ми девальвуємо майбутнє
Розділ 3. Проблема з рішенням: чому сила волі, контроль поведінки та мислення налаштовують вас на невдачу
Частина 2. ЕМОЦІЙНА ПАНЕЛЬ ІНСТРУМЕНТІВ
Розділ 4. Вдячність — це про майбутнє, а не про минуле
Розділ 5. Співчуття – основа внутрішньої сили, не кажучи про внутрішній спокій
Розділ 6. Гордість і наполегливість
Частина 3. ДОДАНА ВАРТІСТЬ
Розділ 7. Успіх без кордонів: чому самоконтроль є соціальним за своєю суттю
Розділ 8. Ширше і вище: додаткові переваги соціальних емоцій у сприянні особистому та суспільному успіху
Розділ 9. Епілог
Отрывок из книги
«Моя хоче печива… Але моя почекає». В уяві більшості з тих, хто за останні 40 років був дитиною або мав дітей, перша частина цього речення мимоволі викликає образ блакитного, волохатого, трішки безграмотного, але дуже симпатичного ненажери-маппета – Печенькового Монстра, або Коржика. А от друга частина стала для мене несподіванкою, коли я вперше її почув. Зазвичай Коржик утілював собою прагнення до миттєвих задоволень – на це натякає й саме його ім’я. Звісно, декілька разів його образ трохи підправляли, щоб той відповідав сучасним реаліям. Так, коли гостро постало питання про здорове харчування дітей, Коржик став палким прихильником не тільки солодощів, а й фруктів. А коли в школах почастішали випадки харчової алергії, він подбав про те, щоб у його печиві не було горіхів. Проте багато років визначальна риса цього героя – імпульсивність – лишалась незмінною. Якщо Коржику хотілося чого-небудь, він бажав це отримати негайно; поняття «чекати» просто не було в його словнику. Однак протягом 44-го сезону «Вулиці Сезам» усе змінилося; фраза «але моя почекає» стала частиною маппетської мантри Коржика, і в результаті ввійшла до програми раннього виховання цілої генерації.
Чому сталися ці зміни? Ми перетворилися на суспільство, одержиме ідеєю успіху. У будь-якій сфері: у роботі, навчанні, спорті, захопленнях, у турботі про здоров’я – все більше й більше людей прагнуть знайти ключ або ж чудодійний засіб, що допоможе їм досягти мети і вести перед у змаганні. Слова «чудодійний засіб» можуть вас насторожити, адже в багатьох сферах життя важко або й зовсім неможливо знайти просте, універсальне та ефективне вирішення проблеми, яке б відповідало й науковим вимогам, проте коли йдеться про досягнення успіху, то на пошук такого рішення може бути покладено десятки років досліджень. Хай у чому ви хочете досягнути мети – у кар’єрі, примноженні фінансів, покращенні здоров’я чи навіть у гонитві за нездійсненною мрією,– зрештою виявляється, що найважливішою тут є здатність протистояти прагненню до миттєвих задоволень заради більшої вигоди в майбутньому, ширше відома як самоконтроль.
.....
Насправді емоції належать до найпотужніших і найефективніших механізмів мозку, за допомогою яких він керує адаптивними рішеннями. Вони, до того ж, є первинними. Емоційні реакції існували задовго до того, як у нас розвинулися когнітивні здібності до планування майбутнього, за які відповідають розвинені лобові частки мозку сучасної людини, однак вони й досі протистоять короткочасним бажанням (наприклад, з’їсти всю їжу замість того, щоб поділитися з близькими). Отже, секрет успіху полягає в розумінні: емоції – це не тільки те, що трапляється з нами; ними можна керувати й використовувати для досягнення цілей, і результат залежить, зокрема, від того, наскільки в нас розвинене вміння викликати емоції, потрібні для вирішення поставлених завдань.
Які ж це емоції? Я сказав би, що найголовніші з них три: вдячність, співчуття та гордість. Ці три емоції, на відміну від базових почуттів – щастя, смутку або страху,– нерозривно пов’язані з динамікою суспільного життя. Чому це так важливо? Тому, що саме соціальне життя регулярно вимагає готовності жертвувати чимось у певний момент заради забезпечення кращого майбутнього. Подумайте про останній раз, коли ви переживали одну з цих емоцій, відчуйте її. Напевно, вони підштовхували вас до поведінки, що вимагає певних зусиль або витрат. Мене, наприклад, почуття вдячності змушувало витрачати купу часу, щоб повернути борги або віддячити за допомогу, яку я колись отримував. Я пересунув більше меблів і витратив більше часу на подарунки для друзів, ніж мені здавалося можливим, аби переконатися, що наші стосунки залишаються міцними. Зі співчуттям схожа ситуація. Воно змушує багатьох віддавати гроші, час, надавати емоційну підтримку тим, хто цього потребує. Співчуття спонукає до альтруїзму, а його призначення, з погляду біології,– забезпечити кругообіг допомоги, коли це потрібно. Гордість також може спонукати людей жертвувати теперішньою вигодою заради майбутньої. Я добре пам’ятаю, як одна моя студентка розповідала: єдине, що змушувало її щодня вставати о п’ятій ранку і веслувати з командою на холодній річці Колумбія перед заняттями,– це гордість, яку вона відчувала у своїй команді. Саме такі емоції рухають суспільне життя, спонукаючи нас до дій, що можуть коштувати нам короткочасних задоволень або ресурсів, зате дають надію на більш значні досягнення в майбутньому.
.....
