Отрывок из книги
Колись давно був собі шинок, що мирно стояв на березі Темзи у Редкоті, далеченько від річища. У ті часи, коли відбувалася ця історія, у верхів’ї Темзи було багатенько таких закладів, і в кожному можна було добряче напитися. Та, окрім звичного сидру або елю, кожен із них мав свою особливу принаду. «Червоний Лев» у Келмскоті частував гостей музикою: ввечері баржовики терликали на скрипочках, а сировари співали жалісних пісень про втрачене кохання. В Інгелшемі був «Зелений Дракон» – прокурений притулок для любителів поміркувати. Якщо вже ти азартна людина, тобі треба в «Олень» в Ітон Гастінгсі; а якщо до вподоби гарна буча, то кращого місця, ніж «Плуг» на околиці Баскота, годі й шукати. У «Лебедя» в Редкоті теж була своя родзинка. Туди ходили розповідати історії.
«Лебідь» був дуже старим шинком, можливо, найдавнішим з усіх. Він був побудований з трьох частин: одна стара, друга – дуже стара, а третя – ще старіша. Ці три різні споруди об’єднані соломою, що їх покриває, лишайником, яким поросло давнє каміння, та плющем, що розповзся по стінах. Улітку новою залізницею з міста приїжджали відпочивальники, винаймали в «Лебеді» баркас чи плоскодонку й улаштовували річковий пікнік із пляшкою елю. Та взимку відвідувачі були суто місцеві, й купчилися вони у зимовій кімнаті. То було приміщення без витребеньок, розташоване у найстарішій частині, з одним-єдиним віконцем у товстій кам’яній стіні. При денному освітленні крізь нього можна було побачити редкотський міст і річку, що тече крізь три його зграбні арки. Вночі ж (а ця історія починається саме вночі) міст занурювався в темряву, і тільки тоді вухо вловлювало безмежний звук руху великої води, і можна було роздивитися видовжену рідку чорноту, що нерівномірно й хвилясто текла за вікном і тьмяно світилася.
.....
Що ж робити? Він спочатку думав, що просто стане на березі й горлатиме, але тепер, коли дістався до місця, зрозумів усю безглуздість цього. Аж тут – це ж треба! – побачив невеличкий гребний човник, прип’ятий до берега – маленький, саме такий, у якому може гребти жінка, і саме тоді, коли йому потрібно. Він привітав себе з такою удачею – сьогодні ввечері боги були на його боці.
Волоцюга втиснувся у човник. Хоч той небезпечно хитався під ним, він був надто п’яний, щоб панікувати, і надто звичним до річки, щоб перекинутися. Нарешті вмостився. Руки машинально завеслували, поки він не відчув, що устромився у протилежний берег. То був не причал, але нічого. Він видерся з човника, замочивши ноги по коліна. Видряпався схилом і попрямував своєю дорогою. У центрі острова височіла триповерхова винокурня. На схід від неї – сірчаний завод. За ним був склад. Він намагався ступати нечутно, та все-таки це не вдалося. Коли чобіт на щось наткнувся і волоцюга зашпортався, нізвідки з’явилася рука і стиснулася навколо шиї, притискаючи його до землі. П’ять пальців міцно давили на сухожилля.
.....
