Звичай бiлої людини = The White Man's Way
Описание книги
Джек Лондон американский писатель, автор множества романов, повестей и рассказов. Главным источником информации для него была его жизнь – недолгая, но насыщенная, она удивляет количеством приключений, трудностей и опасностей. Потому и произведения этого замечательного писателя такие выразительные и правдивые, полные огня и чувства, а его герои навсегда покоряют сердца читателя. Наибольшую известность автору принесли «северные рассказы», герои которых всегда яркие личности, которые притягивают своей мужественностью, силой, смелостью. В эту замечательную книгу вошли лучшие произведения американского автора. Кроме того, книга станет прекрасным помощником для людей, которые изучают английский язык, ведь в ней помещено текст оригинала, а также украинский перевод.
Отрывок из книги
Вони сходили з берега кульгаючи; той із двох чоловіків, що йшов першим, раз послизнувся на кам’янистому розсипі. Обоє знемагали від утоми, і на їхніх обличчях застиг байдужий, покірливий вираз, що з’являється після тривалих випробувань. За плечима в них висіли важкі мішки на ременях. Передні лямки мішків були закріплені на голові – це трохи полегшувало тягар. Кожен ніс рушницю. Вони йшли згорбившись, із опущеними плечима і похиленою головою, втупивши погляд у землю.
– Якби в нас було хоч два набої з тих, що лежать у схованці, – сказав другий чоловік.
.....
Увечері він зловив іще трьох пічкурів, двох з’їв, а третього лишив на сніданок. Сонце висушило кущики моху, що траплялися подекуди, і тепер він міг зігрітися, випивши гарячої води. Того дня він пройшов не більше десяти миль; а наступного, ідучи тільки тоді, коли дозволяло серце, – не більше п’яти. Але тепер шлунок анітрохи не дошкуляв йому – наче заснув. Місцина була йому незнайома, тут частіше траплялися карибу та й вовки також. Їхнє виття часто долинало з глибини пустелі, а якось троє вовків промайнули перед ним, перебігаючи стежку.
Минула ще одна ніч; і вранці, по тверезому роздумі, він розв’язав ремінець, що застібав шкіряний мішечок. Із нього жовтим струменем полився крупнозернистий золотий пісок і самородки. Він розділив золото приблизно навпіл, одну половину заховав на примітному виступі скелі, загорнувши у шматок ковдри, а другу – знову висипав у мішечок. Ковдру, що лишилася, він також розірвав на пов’язки для ніг. Та рушницю досі не кинув, бо у схованці біля річки Діз лежали набої.
.....