Дочка снігів
Реклама. ООО «ЛитРес», ИНН: 7719571260.
Оглавление
Джек Лондон. Дочка снігів
Розділ І
Розділ II
Розділ III
Розділ IV
Розділ V
Розділ VI
Розділ VII
Розділ VIII
Розділ IX
Розділ X
Розділ XI
Розділ XII
Розділ XIII
Розділ XIV
Розділ XV
Розділ XVI
Розділ XVII
Розділ XVIII
Розділ XIX
Розділ XX
Розділ XXI
Розділ XXII
Розділ XXIII
Розділ XXIV
Розділ XXV
Розділ XXVI
Розділ XXVII
Розділ XXVIII
Розділ XXIX
Розділ XXX
Отрывок из книги
Вона вийшла зі світлистого березового гаю, і з першим промінням сонця, що золотило їй розплетені коси, подалась легкою ходою через росяну луку. Земля, пересичена вільгістю, стелилась під ноги м’яким килимом, а мокра трава, б’ючись об її коліна, розсипала довкола росу, що горіла на сонці, мов краплі-самоцвіти. Дівоче лице грало ранковим рум’янцем, очі сяяли молодістю і любов’ю. Зрісши серед природи, що була їй за матір, Фрона палко любила старі дерева, зелені буйні трави і радісно прислухалась, як з тихим шелестом прокидалась від сну природа, вдихала пахощі вогкої землі.
Там, де горішній край луки стикався з вузькою темною смугою гаю, серед кульбаб із голими стеблами та яскравих зозулиних черевичків вона знайшла пучок великих фіалок, того різновиду, що росте на Алясці. Впавши на землю, вона заховала обличчя в запашні свіжі квітки, руками прихиляючи до скронь пурпурові голівки. Вона не соромилась своєї експансивності. Багато років блукала вона серед знегод, бруду і гарячковості великого світу, а тепер повернулась назад, усе така сама проста, чиста й здорова. І вона раділа, лежачи на землі, поринаючи думками в минуле, в ті часи, коли весь світ для неї вміщався в обрії, коли вона хотіла опинитись за Перевалом, щоб побачити «край світу».
.....
У вихристому тумані Фрона перейшла самий Перевал і, чіпляючись руками й ногами, сповзла схилом згаслого вулкана – могутнього пращура Чілкуту. На березі темного озера, що заповнило жерло вулкана, Фрона зупинилась. Озером ходили сердиті, вкриті білою піною хвилі. Берег був поритий сотнями ям, повних різної поклажі, що чекала перевозу. Та на озері не було видно жодного човна. На скелі під старою парусиною стояв хисткий наметик, зроблений з жердин. Фрона розшукала його власника, молодого хлопця з щирим обличчям, розумними чорними очима та енергійним підборіддям. Так, він справді перевізник; тільки сьогодні він не працює. Озеро занадто бурхливе, щоб перевозити. Звичайно він бере за перевіз по двадцять п’ять доларів з пасажира, але сьогодні він нікого не везтиме. Адже він уже сказав, що сьогодні розходилася завелика хвиля. Ото через це.
– Ну, а мене ви, мабуть, перевезете? – спитала Фрона. Він хитнув головою і поглянув на озеро.
.....