Оглавление
Джек Лондон. Пригоди «Сліпучого»
Пригоди «Сліпучого»
Частина перша
І. Брат і сестра
II. Драконові закони
III. Червонько, Цисавко та Рудько
IV. Є й на вовчика куля
V. Знову вдома
VI. Іспити
VII. Батько й син
Частина друга
VIII. Фриско-кід та новий юнґа
IX. На «Сліпучому»
X. Серед берегових піратів
XI. Капітан і команда
XІІ. Джо хоче поїхати, не попрощавшись
XIII. Заприятелювали
XIV. На острейкових мілинах
XV. Досвідчені моряки під бурю об’якорилися
XVI. Фриско-кідова заповітна скринька
XVII. Фриско-кід оповідає свою історію
XVIII. Нова відповідальність припадає на Джо
XIX. Хлопці обмірковують план втечі
XX. Між життям і смертю
XXI. Джо та його батько
Звір предковічний
І
II
III
IV
V
VI
VII
VIII
ІX
X
Перед Адамом
Розділ І
Розділ ІІ
Розділ ІІІ
Розділ IV
Розділ V
Розділ VI
Розділ VII
Розділ VIII
Розділ IX
Розділ X
Розділ XI
Розділ XII
Розділ XIII
Розділ XIV
Розділ XV
Розділ XVI
Розділ XVII
Розділ XVIII
Отрывок из книги
Вони перебігли пісками, що сліпили око в промінні сонячнім, і Тихий океан, бухаючи своїм шумким прибоєм, лишився позаду них. Опинившись на переїзнім шляху, вони посідали на свої велосипеди й, наддаючи дедалі ходи, незабаром упірнули в гущавину зелених алей заміського парку.
Їх було трійко – три хлопці-підлітки в яснобарвних светрах. Чимдуж гнали вони велосипедними стежками, прискорюючи швидкість гону й наближаючи ту аж до найбільшої, як це зазвичай роблять отакі хлопці у яснобарвних светрах. Мабуть, вони вже й переступили межу дозволеної швидкості!.. Принаймні, так здалося кінному полісменові, але, не бувши певний, він лише обмежився засторогою, коли вони промайнули повз нього. Вони цю засторогу негайно взяли до уваги, але за найближчим рогом так само негайно забули її – бо це теж звичай хлопців, що ходять у яснобарвних светрах.
.....
Одне, чого він бажав, це бути десь далеко на самоті, упасти на траву й пригорнувшись до лона землі, забути про всі болі, прикрості й турботи. Він пішов із подвір’я, щоб тільки не бути серед товаришів, але кілька хлопців ув’язалося слідком за ним. Лише гордість примусила його стриматися й не гукнути на цих остобісілих хлопців, щоб вони йшли собі геть од нього, дали йому спокій!.. Розпач і огида до товаришів заклубочилися у серці, а тоді раптом блискавицею шугнула думка: адже ж він знає, що не складе жоднісінького іспиту, так навіщо ж наражати себе на зайві тортури?! Під враженням хвилини склалося його рішення.
Він попростував до воріт і вийшов на вулицю. Здивовані школярі, що йшли слідком за своїм героєм, зупинилися…, а він, попрямувавши далі, завернув за ріг і зник їм з очей.
.....
