Поклик пращурів

Оглавление

Джек Лондон. Поклик пращурів

Поклик пращурiв

I. До первiсного життя

II. Закон кийка та iкла

III. Сила первiсного звiра

IV. Хто домiгся лiдерства

V. Важка праця в дорозi

VI. Iз любовi до людини

VII. Поклик зазвучав

Притулок на один день

Звичай бiлої людини

Iсторiя Кiша

Неочiкуване

Бурий Вовк

Стежкою хибних сонць

Боягуз Негоре

Отрывок из книги

Бак не читав газет, бо інакше знав би, що насувається біда – не лише на нього, а й на кожного пса у припливних водах, який має сильні м’язи та теплу й довгу шерсть, – на всіх таких собак від П’юджет-Саунд до Сан-Дієго. Це тому, що люди, які нишпорили у темряві Арктики, знайшли жовтий метал, а пароплавні й транспортні компанії здійняли через це галас. І тепер люди тисячами ринули на далеку Північ{2}. Цим людям потрібні були собаки – великі, м’язисті, придатні до важкої праці, з теплим хутром, що захищало б їх від морозу.

Бак{3} мешкав у великому будинкові в сонячній долині Санта-Клара, що називався домом судді Міллера. Споруда стояла на деякій віддалі від дороги, наполовину прихована серед дерев, крізь котрі можна було побачити широку прохолодну веранду, що з усіх боків оточувала будинок. До нього вели посипані ґравієм доріжки, які вилися серед широких газонів та струнких тополь, переплетених між собою гілками. За будинком територія була ще просторішою. Там розляглися великі стайні, де працювала дюжина конюхів та їхніх помічників, стояли ряди заплетених лозою хатин для слуг, безліч чітко розпланованих надвірних будівель, довгі альтанки, повиті виноградом, зелені пасовиська, фруктові сади та ягідники. Були і насос для артезіанської свердловини та великий цементний резервуар, в якому хлопчаки судді Міллера купалися вранці й у полудневу спеку.

.....

Єдине, з чого він тішився, – це з того, що на шиї не було мотузки. Вона давала їм несправедливу перевагу; але тепер, уже без неї, він їм покаже. Вони більше ніколи не накинуть йому мотузку на шию. Це вселило у нього рішучість. Два дні й дві ночі собака не їв та не пив, і за цей важкий час накопичив запас гніву, що віщу вав біду для кожного, хто першим на нього кинеться. Його очі почервоніли, він перетворився на розлюченого демона. Бак настільки змінився, що й суддя тепер не впізнав би його, а посильні з полегшенням зітхнули, спекавшись пса у Сіетлі.

Четверо чоловіків обережно перетягли ящик з фургона на маленький двір, оточений високими мурами. Огрядний чоловік у червоному светрі, дуже обвислому на шиї, вийшов і виписав візникові чек. Наступний мучитель, здогадався Бак, і розгнівано кинувся на ґрати. Чоловік похмуро посміхнувся, приніс сокиру та кийок.

.....