Реклама. ООО «ЛитРес», ИНН: 7719571260.
Джеймс Олiвер Кервуд. Бродяги Пiвночi
Казан
Роздiл I. Диво
Роздiл II. На пiвнiч
Роздiл III. Мак-Крiдi платять по заслузi
Роздiл IV. На волi
Роздiл V. Бiй у снiгах
Роздiл VI. Жанна
Роздiл VII. У хуртовинi
Роздiл VIII. Великi змiни
Роздiл IX. Трагедiя на скелi Сонця
Роздiл X. Днi пожежi
Роздiл XI. Завжди в парi
Роздiл XII. Червона смерть
Роздiл XIII. Голодними стежками
Роздiл XIV. Право iкла
Роздiл XV. Двобiй пiд зорями
Роздiл XVI. Поклик
Роздiл XVII. Його син
Роздiл XVIII. Навчання Барi
Роздiл XIX. Загарбники
Роздiл XX. Ворожнеча в нетрях дикоi.. природи
Роздiл XXI. Пострiл на пiщанiй обмiлинi
Роздiл XXII. Метод Сендi
Роздiл XXIII. Професор Мак-Гiл
Роздiл XXIV. Сама в темрявi
Роздiл XXV. Кiнець Мак-Трiґера
Роздiл XXVI. Порожнiй свiт
Роздiл XXVII. Поклик скелi Сонця
Барi, Казанiв син
Передмова
Роздiл 1
Роздiл 2
Роздiл 3
Роздiл 4
Роздiл 5
Роздiл 6
Роздiл 7
Роздiл 8
Роздiл 9
Роздiл 10
Роздiл 11
Роздiл 12
Роздiл 13
Роздiл 14
Роздiл 15
Роздiл 16
Роздiл 17
Роздiл 18
Роздiл 19
Роздiл 20
Роздiл 21
Роздiл 22
Роздiл 23
Роздiл 24
Роздiл 25
Роздiл 26
Роздiл 27
Роздiл 28
Роздiл 29
Роздiл 30
Роздiл 31
Бродяги Пiвночi. Історія про любов, дружбу та пригоди під зоряним небом
Роздiл 1
Роздiл 2
Роздiл 3
Роздiл 4
Роздiл 5
Роздiл 6
Роздiл 7
Роздiл 8
Роздiл 9
Роздiл 10
Роздiл 11
Роздiл 12
Роздiл 13
Роздiл 14
Роздiл 15
Роздiл 16
Роздiл 17
Роздiл 18
Роздiл 19
Роздiл 20
Роздiл 21
Роздiл 22
Роздiл 23
Роздiл 24
Роздiл 25
Роздiл 26
Долина Мовчазних Людей. Історія Країни Трьох Рік
Роздiл 1
Роздiл 2
Роздiл 3
Роздiл 4
Роздiл 5
Роздiл 6
Роздiл 7
Роздiл 8
Роздiл 9
Роздiл 10
Роздiл 11
Роздiл 12
Роздiл 13
Роздiл 14
Роздiл 15
Роздiл 16
Роздiл 17
Роздiл 18
Роздiл 19
Роздiл 20
Роздiл 21
Роздiл 22
Роздiл 23
Роздiл 24
Роздiл 25
Роздiл 26
Казан, примруживши очі й засунувши сірого носа між передніми лапами, лежав мовчазно й нерухомо. Скеля – і та могла видатися живішою, ніж він. Жоден його мускул не здригався, ні волосина не рухалась, ані повіки не смикались. Одначе кожна краплина дикої крові в його доладному тілі вирувала у хвилюванні, що його Казан ніколи досі не відчував. Кожен нерв і кожна волокнина в його чудових м’язах були напружені, як сталевий дріт. Він, на чверть вовк, на три чверті гаскі[1], усі чотири роки свого життя жив серед дикої природи. Цей звір знав, що таке знемагати на голод і холод. Довгими арктичними ночами звик він до ридай-вітру, який проноситься над голою північною пустелею. Часто доводилося йому вчувати шум стрімких весняних водоток і гуркіт порогів, скулюватися від реву страшенної бурі. Його шия й боки були пошрамовані в боях, а очі почервоніли від колючих сніговиць. Його звали Казан, Дикий Пес. Це був велет серед собі подібних, до того ж не знав він страху, як і ті люди, що гнали його поперед себе через небезпеки цього крижаного світу.
Досі він не зазнавав страху. Ніколи раніше не відчував бажання повернути навтікача – навіть того страшного дня в лісі, коли став до смертельного бою з великою сірою риссю й поборов її. Він не знав, що його так настрахало, однак усвідомлював, що перебуває в іншому світі, де багато речей лякають і тривожать. Це був його перший контакт із цивілізацією. Хоч би господар скоріше повернувся й забрав його з дивної, всуціль наповненої моторошними речами кімнати! Зі стін на нього витріщалися величезні людські обличчя. Вони не рухались і нічого не казали. Так на Казана ще зроду ніхто не дивився. Він згадав, що такий погляд мав раз його попередній господар, коли, тихий і задубілий від холоду, лежав у снігах. Тоді вовкопес довго сидів біля нього й завивав пісню смерті. Та ці люди на стінах на вигляд були живі й водночас скидалися на мертвих.
.....
Після того нічного жахливого двобою з великою сірою риссю на вершині скелі Сонця Казан усе менше й менше згадував своє колишнє життя, коли був їздовим собакою, а згодом і вожаком вовчої зграї. Він ніколи не забуде свого минулого зовсім, певні спогади завжди вирізнятимуться з-поміж інших, так само, як язики полум’я зоріють на тлі нічного неба. Як людина нові етапи свого життя відраховує від визначальних подій, як-от народження, одруження, звільнення з неволі чи якогось вирішального кроку в кар’єрі, так і для Казана все життя наче почалося з двох трагедій, що швидко сталися одна за одною після народження цуценят Сірої Вовчиці.
Перша трагедія скоїлася на скелі Сонця, коли велика сіра рись назавжди позбавила здатності бачити його прекрасну подругу й розірвала її щенят на шматки. Він убив рись. Але Сіра Вовчиця все одно незряча. Помста не повернула їй зір. Вона більше не могла з ним полювати, як-то вони колись робили разом з дикими вовчими зграями на рівнині й у темних лісах. Тож на саму згадку про ту ніч він завжди гарчав, вищирюючи пащу й показуючи довжелезні ікла.
.....