Оглавление
Джонатан Сафран Фоєр. Ось я
І. Перед війною
Знову стати щасливими
Ось не я
Щастя
Жменя завбільшки з твою, будинок завбільшки із цей
Ось не я
Епітомія
Ц-Е-Й-1-Н-Е-П-І-Д-І-Й-Д-Е
Епітомія
Ось не я
Хто-небудь! Хто-небудь!
Н-Р
ІІ. Сприйняття несталості
Ентитем
Дамаск
Той бік, що ховається
Поки ні
Чиєсь інше життя
Штучна катастрофа
Чиясь інша смерть
Повне відродження
ІІІ. Застосування єврейських кулаків
Тримати ручку, штовхатися, любити себе
Л-В
Може, справа у відстані
Урешті-решт, будинок бездоганний
А ось і родичі!
Насправді насправді
Vey iz mir
Друга синагога
Землетрус
ІV. П’ятнадцять днів із п’яти тисяч років
V. Відсутність вибору – теж вибір
І-ЛЬ
Примус чи примара
Що відомо дітям?
Щира версія
Є речі, які важко сказати
Імена були розкішні
Реінкарнація
Тепер це лише плач
Дивіться! Це одне з єврейських немовлят
Левове лігво
У зашморгу
Хто в пустій кімнаті?
De zelbe prayz
VI. Руйнування Ізраїлю
Вертайтеся додому
Сьогодні я не чоловік
О жиди, ваш час настав!
Вертайтеся додому
Сьогодні я не чоловік
О жиди, ваш час настав!
Вертайтеся додому
Сьогодні я не чоловік
О жиди, ваш час настав!
Вертайтеся додому
Сьогодні я не чоловік
О жиди, час ваш настав!
Вертайтеся додому
VIІ. Талмуд
Як грати сум
VIII. Дім
Отрывок из книги
Коли почали руйнувати Ізраїль, Ісаак Блох не міг ухвалити рішення: накласти на себе руки чи податися до Єврейського дому. Колись у його квартирі книги стосами сягали стелі, а килими були такі пухнасті, що в них губилися гральні кості; потім у нього було півтори кімнати з земляною долівкою; згодом підлогу йому замінив лісовий ґрунт під байдужими зорями; жив він і під мостинами в християнина, на вшанування праведності якого за півсвіту та три чверті століття по тому посадовлять дерево[1]; він стільки днів провів у норі, що його коліна більше ніколи не розгиналися повністю; між циган, партизанів і поляків сумнівної порядності; у дорозі, вигнанні, таборах для переміщених осіб; на судні з пляшкою, в яку дивним чином агностик, що страждав на безсоння, помістив корабель; по той бік океану, який він так і не перетнув; над півдесятком продовольчих крамничок, у яких він гробив себе, лаштуючи їх і продаючи за ламані центи; з жінкою, що раз по раз так перевіряла, чи замкнула вона двері, що псувала замки, а тоді померла від старості в сорок два роки, не сказавши до того часу жодного похвального слова, хоча клітини вбитої матері все ще ділилися в неї в мозку; і врешті останню чверть століття він прожив у Сілвер-Спринґу в будинку з мансардою, що нагадував сувенірну кульку: десять фунтів Романа Вишняка[2] вигорають на кавовому столику; «Вороги. Історія кохання»[3] розмагнічується в останньому на всьому світі робочому відеомагнітофоні; яєчний салат розкладається на пташиний грип у холодильнику, муміфікованому фотографіями прекрасних, геніальних і не хворих на рак правнуків.
Німецькі садівники обрізали Ісаакове генеалогічне дерево аж під галицький ґрунт. Проте завдяки талану й інтуїції та без жодної допомоги згори він пересадив коріння на тротуари Вашингтона – і за його життя воно встигло пустити пагони. Тож якщо Америка не переслідуватиме євреїв – поки, як би виправив його син Ірв, – дерево й надалі галузитиметься і цвістиме. Звісно, до того моменту Ісаак уже давно повернеться в нору. Він ніколи не розігне колін, проте в його невідомому віці, з невідомим, але близьким безчестям, прийшов час розтиснути єврейські кулаки та визнати початок кінця. А між визнанням і прийняттям лежить депресія.
.....
– За це саджають?
– Ну, точно є закон, що зобов’язує ходити до школи.
.....
