Декамерон

Декамерон
Электронная книга Автор книги:     Оценка: 0.0     Голосов: 0     Отзывов: 0 132 руб.     (2,21$) Читать книгу Купить и скачать книгу Купить бумажную версию Жанр: Европейская старинная литература Правообладатель: Фолио Дата публикации: 1350 Дата добавления в каталог КнигаЛит: ISBN: 978-966-03-7785-1 Скачать фрагмент в формате   fb2   fb2.zip Возрастное ограничение: 16+ Оглавление Фрагмент

Описание книги

Видатний італійський літератор XIV століття, поет, учений, прозаїк, друг Петрарки, шанувальник і дослідник творчості Данте – це далеко не все, що можна сказати про одного з родоначальників італійської літератури Джованні Боккаччо (1313–1375). «Декамерон» – книга новел, що містить сто історій, розказаних молодими людьми за десять днів (звідси і назва твору – «декамерон», з грецької – «десятищоденник»), історій про людину, її гріхи та перемоги, про подолання труднощів, кохання, радість, про розчарування та надії, одним словом – про життя. В останні роки письменник, втомлений від нападок церкви, готовий був визнати «Декамерон» помилкою молодості, але нащадки назвали цю «помилку» найзнаменитішим твором Боккаччо, світовим шедевром, який зробив його ім’я безсмертним.

Оглавление

Джованни Боккаччо. Декамерон

Передмова. Джованні Боккаччо

Декамерон

Переднє слово

День перший. Зачинається перший день Декамерона, в котрому автор ясує, з якої нагоди зібралася наша бесіда, а потім, за приводом Пампінеї говориться про що кому заманеться

Оповідка перша. Сер[27] Чаппеллетто возить богочестивого ченця в решеті і помирає; бувши за живоття ледачим чоловіком, по смерті присвячується і нарікається святим Чаппеллеттом

Оповідка друга. Єврей Аврам їде з намови Джаннотта ді Чівіньї до римського двору і, побачивши там безпутність духівництва, вертає до Парижа й вихрещується

Оповідка третя. Єврей Мельхіседек[43] притчею про три персні одвертає велику халепу, що замислив на нього Саладін[44]

Оповідка четверта. Чернець, вкусивша гріха, гідного тяжкої кари, вміло виказує своєму абатові таку саму провину і тим уникає покути

Оповідка п'ята. Маркіза Монферратська,[50] почастувавши французького короля курми і кількома доладними слівцями, гамує його шалене закохання

Оповідка шоста. Добрий чоловік пришиває квітку лукавим лицемірам-монахам

Оповідка сьома. Бергаміно[59] історією про Примаса[60] та Клюнійського абата[61] бере на глум несподівані скупощі Кане делла Скала

Оповідка восьма. Гвільєльмо Борсьєре[66] дотепними словами шпигає мессера Ерміна де Грімальді[67] за скнарість

Оповідка дев'ята. Кіпрський король, присоромлений однією гасконкою, з оспалого стає завзятим

Оповідка десята. Маестро Альберто з Болоньї[70] чемним словом завдає сорому дамі, яка хотіла його завстидати, що в неї закохався

День другий. Зачинається другий день Декамерона, де під орудою Філомени мова мовиться про таких, що, всякого лиха набравшись, негадано знаходять добру долю

Оповідка перша. Мартелліно[74] прикидається калікою і вдає, ніби зцілився од мощей святого Гендріка;[75] як виявляється те ошуканство, його хапають, б'ють і тягнуть на шибеницю, та врешті він рятується

Оповідка друга. Рінальдо д 'Асті,[80] пограбований харцизами, потрапляє в Кастель Гвільєльмо;[81] знайшовши там нічліг у одної вдовиці і одзискавши свою втрату, він вертає додому цілий і здоровий

Оповідка третя. Троє молодиків, майно своє процвиндривши, зубожіли дощенту; небіж: їхній, у розпачі додому вертаючись, здибується по дорозі з англійською королівною, що мандрує в перевдязі абата, одружується з нею і вертає дядькам статки-маєтки

Оповідка четверта. Ландольфо Руффоло,[91] збіднівши, йде в корсари; узятий генуезцями, він зазнає в морі аварії, рятується на скрині, повній самоцвітами, прибивається до одної жінки на Корфу і вертає додому багатирем

Оповідка п'ята. Андреуччо з Перуджії[101] приїздить до Неаполя купувати коні; протягом одної ночі тричі попадає в велику небезпеку, та щоразу виходить щасливо і вертається додому з коштовним перснем

Оповідка шоста. Мадонна Берітола втрачає двох синів своїх; її знаходять на острові з двома козулями й везуть до Луніджани,[115] де один її син стає на службу до сеньйора і потрапляє в тюрму за любощі з пановою дочкою. Сицилія повстає проти короля Карла; син, упізнаний матір 'ю, одружується з пановою дочкою; знаходиться і другий брат, і вся родина вертається до високого стану

Оповідка сьома. Вавилонський султан посилає дочку свою в замужжя королю альгарбському;[128] перебувши внаслідок усяких випадків за чотири роки в руках дев 'ятьох мужчин у різних місцях, вертається вона врешті отцеві, буцімто незаймана, і оддається, як перше малась, за короля альгарбського

Оповідка восьма. Граф Антверпенський,[142] неправедно звинувачений, іде в вигнання і лишає дітей своїх в Англії в різних місцях; невпізнаним до них повернувшись, знаходить їх у доброму гаразді; потім служить пахолком у війську короля французького і, як вийшла на яв його безневинність, знову колишнє своє становище займає

Оповідка дев'ята. Бернабо з Генуї,[146] одурений од Амброджуола, втрачає добро своє і камеє убити свою невинну дружину. Вона рятується і в чоловіцькому перевдязі вступає на службу до султана, де викриває ошуканця в присутності викликаного до Олександрії мужа, а після покарання пройдисвіта вертається, перебрана вже no-жіноцькому і багата, разом із чоловіком до Генуї

Оповідка десята. Паганіно з Монако викрадає жінку в мессера Річчарда ді Кіндзіка;[152] дізнавшись, де вона є, чоловік їде туди і, заприязнившися з Паганіном, просить повернути йому дружину. Той дає їй на волю – вертатись чи лишитись, вона ж не хоче йти до чоловіка, а по його смерті одружується з коханцем

День третій. Зачинається третій день, у який під проводом Неїфіли говориться про тих, що кмітливістю своєю чого бажали добули або що втратили повернули

Оповідка перша. Мазетто з Лампореккіо[159] прикидається німим і стає за садівника в дівочому монастирі, де всі черниці навперебій намагаються із ним поспати

Оповідка друга. Один із конюших короля Агілульфа[162] спить з королевою; король, узнавши про те, нічого не камеє, а знаходить винного і стриже йому волосся; стрижений стриже всіх інших і таким чином викручується з халепи

Оповідка третя. Під покривкою щиросердої сповіді одна дама, закохана в молодого кавалера, змушує велебного душпастиря стати звідником мимоволі

Оповідка четверта. Дон[165] Феліче навчає брата Пучча, якою покутою можна приподобитись Богові; тимчасом як брат Пуччо покуту справляє, дон Феліче його жінку вгонобляє

Оповідка п'ята. Дженджик дарує мессерові Франческу Верджеллезі[169] доброго коня і дістає за се дозвіл поговорити з його жінкою; вона мовчить, він одповідає собі за неї, і все стається згідно з тою одповіддю

Оповідка шоста. Річчардо Мінутоло[172] кохає Кателлу,[173] дружину Філіпелла Фігінольфі;[174] дізнавшись про її ревниву вдачу, він камеє їй, ніби її чоловік має зустрітися з його жінкою в лазні; Кателла йде туди у вказаний час і, гадаючи, що сходиться з чоловіком, приймає коханця

Оповідка сьома. Тедальдо, розцуравшися з своєю коханкою, виїжджає з Флоренції, через деякий час повертається туди в перевдязі прочанина, говорить із нею і виявляє її помилку, рятує од смерті її чоловіка, звинуваченого в його вбивстві, мирить його зі своїми братами і знову сходиться з коханкою

Оповідка восьма. Ферондо, випивши снодійного дання, похований за мертвого; абат, що ходить тим часом до його жінки, переносить його з гробівця до монастирського льоху – нібито в чистилище; воскреснувши, Ферондо виховує сина, що народила жінка з абатом

Оповідка дев'ята. Жілетта з Нарбонни[182] виліковує короля французького од свища, за те він видає її за Бертрана Руссільйонського;[183] той, одружившися з нелюбою, кидає її з погордою і їде в Флоренцію; закохавшися там в одну дівчину, він спить замість неї з Жілеттою і сплоджує з нею двох синів; згодом він полюбить її і житиме з нею, як із дружиною

Оповідка десята. Алібек іде спасатися в пустинь; відлюдник Рустіко[186] навчає її, як заганяти диявола в пекло; повернувшися звідти, вона виходить заміж: за Неербала

День четвертий. Зачинається четвертий день, у який під проводом Філострата говориться про тих, чия любов мала нещасливий кінець

Оповідка перша. Танкред, князь Салернський,[194] убиває коханця дочки своєї і посилає їй серце замордованого в золотій чарі; вона вливає туди отрути, п'є її і конає

Оповідка друга. Отець Альберт запевняє одну жінку, ніби в неї закохався архангел Гавриїл, і в його подобі ночує з нею кілька ночей; одного разу, сполоханий її родичами, він утікає через вікно і прихищається в домі одного бідняка, який веде його наступного дня на майдан у дикунській машкарі; люди впізнають його, а братія хапає і вкидає у в'язницю

Оповідка третя. Троє кавалерів любляться з трьома сестрами й тікають з ними на Крит; старша з ревнощів убиває свого коханця, середульша рятує її од смерті, переночувавши з герцогом Критським, та за те її вбиває коханець і тікає з першою; в сьому вбивстві звинувачують наймолодшу пару; схоплені, вони признаються, та, підплативши сторожу, тікають од видимої смерті на Родос, де і вмирають у злиднях

Оповідка четверта. Джербіно,[205] всупереч обітниці, даній його дідом, королем Гвільєльмом, нападає на корабель туніського царя, щоб викрасти його дочку; корабляни вбивають її, він їх усіх вирізує, а згодом сам кладе голову на плаху

Оповідка п'ята. Брати Ізабеттині вбивають її коханця; він являється їй уві сні і камеє, де його поховано. Вона одкопує його тайкома, одрізує голову й кладе її у вазон, у який садить кущ васильків; тим що вона плаче над квітами щодня ревними сльозами, брати забирають од неї вазон, і вона помирає в скорім часі з того горя

Оповідка шоста. Андреола любить Габріотта; вона розповідає йому свій сон, а він їй – свій і нагло вмирає в її обіймах; вона несе його з своєю служницею до його дому; їх забирає варта; Андреола оповідає все, як було; подеста хоче зґвалтувати її, та вона не дається; врешті батько звільняє її як неповинну, і вона, зневірившись у світі, йде в черниці

Оповідка сьома. Сімона любиться з Пасквіном і гуляє з ним у саду; Пасквіно тре зуби шавлієвим листом і вмирає; Сімону схоплено; бажаючи показати судді, як було діло, Сімона натирає собі зуби тією шавлією і також гине

Оповідка восьма. Джіроламо любить Сальвестру; мати посилає його до Парижа; повернувшися, юнак застає кохану молодицею, прокрадається до неї в дім і вмирає коло неї; як понесли його до церкви, Сальвестра помирає біля нього

Оповідка дев'ята. Гвільєм Россільйонський дає своїй жінці з їсти серце Гвільєма Кабестанського, що його вона кохала, а він замордував; дізнавшись про те, вона викидається з високого вікна замку й помирає; її хоронять разом із коханцем

Оповідка десята. Лікариха кладе свого опойним зіллям приспаного коханця, ніби мертвого, в скриню, яку потім двоє лихварів несуть до себе в дім; коли він очунявся, його хапають, мов злодія; лікарева служебка свідчить у суді, що то вона поклала його в скриню, вкрадену лихварями, і рятує його од шибениці, лихварі ж мусять за крадіжку заплатити пеню

День п'ятий. Зачинається п'ятий день, у який під проводом Ф'ямметти говориться про те, як після різних сумних і нещасливих пригод закохані зазнають нарешті щастя

Оповідка перша. Кімон, полюбивши, з недоумка стає розумним і викрадає на морі свою кохану Іфігенію; його ув'язнюють на острові Родосі; звільнений Лісімахом, він разом з ним викрадає під час весілля Іфігенію й Кассандру;[223] вони тікають із дівчатами на Крит, одружуються з ними і за деякий час повертаються кожний до свого дому

Оповідка друга. Костанца любить Мартучча Гоміта;[225] почувши, ніби він загинув, з розпачу випливає сама-одна в море на човні і прибивається до Сузи; знайшовши коханого живого в Тунісі, вона одкривається йому. Мартуччо, що за добрі поради сподобився ласки в царя туніського, одружується з нею і вертається в Ліпарі багатим чоловіком

Оповідка третя. П'єтро Боккамацца,[228] тікаючи з Аньйолеллою, потрапляє до рук розбійників; дівчина окривається в лісі і згодом дістається до замку; П'єтро визволяється, прибуває після різних пригод до того самого замку, одружується з Аньйолеллою і вертає разом з нею до Рима

Оповідка четверта. Мессер Ліціо да Вальбона[232] застає Річчарда Манарді[233] з своєю дочкою; Річчардо одружується з нею і мириться з батьком

Оповідка п'ята. Гвідотто з Кремоны приручає перед смертю свою дочку-приймачку Джакомінові з Павії; в Фаенці в неї закохуються Джанноле ді Северіно і Мінгіно ді Мінголе[234] і зчиняють за неї бійку; дівчина виявилась сестрою Джанноле і виходить заміж: за Мінгіна

Оповідка шоста. Джанні з Прочіди схоплюють з коханою дівчиною, яку подаровано королю Фрідерікові, і прив'язують з нею разом до стовпа, щоб спалити; упізнаний од королівського адмірала, він уникає кари і одружується з своєю любою

Оповідка сьома. Теодор кохається з Віолантою, донькою свого пана Амеріга; дівчина заходить од нього в тяж, і коханця засуджують на шибеницю; коли його ведуть під батогами на страту, батько впізнає його й визволяє, одруживши його з Віолантою

Оповідка восьма. Настаджо дельї Онесті[250] закохується в дівчину з роду Траверсарі і тратить на неї все своє добро, не добившись взаємності; на прохання своїх родичів він виїздить до К'яссі, де бачить лицаря, що переслідує дівчину, вбиває її і оддає на поталу псам; він запрошує родичів і свою кохану на обід; вона, побачивши муки тієї дівчини, боїться такої ж долі для себе й виходить заміж: за Настаджа

Оповідка дев'ята. Федеріго дельї Альберігі любить без взаємності і розтрачує на зальоти все своє багатство; коли в нього залишився один тільки сокіл, він, не маючи нічого іншого, подає його на обід своїй дамі, що приходить до нього в гостину. Довідавшись про те, вона виходить за нього заміж: і робить його багатим чоловіком

Оповідка десята. П'єтро ді Вінчало[258] йде вечеряти до товариша; його дружина запрошує до себе хлопця; коли чоловік вертається, жінка ховає коханця під кучу. П'єтро оповідає, що Ерколано, до якого він ходив, знайшов у своїм домі молодика, що сховала жінка; П'єтрова дружина ганить перелюбницю, та тут осел наступає тому хлопцеві на пальці і він кричить; П'єтро розкриває таким чином жінчину зраду, але через своє плюгавство мириться з нею

День шостий. Зачинається шостий день, у який під проводом Елізи говориться про тих, що дотепною відповіддю давали відсіч глузливому слову або бистроумністю і винахідливістю своєю од себе шкоду, небезпеку чи кривду одвертали

Оповідка перша. Один кавалер обіцяв мадонні Оретті розповісти таку історію, що їй здасться, ніби вона їде верхи, та оповідає так незугарно, що дама просить ізсадити її з коня

Оповідка друга. Пекар Чісті[264] дотепним словом звертає увагу мессера Джері Спіни на нескромність його прохання

Оповідка третя. Монна Нонна де Пульчі влучною відповіддю обриває не надто пристойні жарти флорентійського єпископа

Оповідка четверта. Кухар Кікібіо дотепним словом обертає гнів свого пана Куррада Джанфільяцці[269] на сміх і уникає лиха, що йому загрожувало

Оповідка п'ята. Мессер Форезе да Рабатта[273] і маестро Джотто,[274] художник, повертаючись із Муджелло,[275] висміюють навзаєм свій жалюгідний вигляд

Оповідка шоста. Мікеле Скальца доводить своїм молодим товаришам, що Барончі[276] – найблагородніші люди у всьому світі хрещеному, і виграє вечерю

Оповідка сьома. Мадонна Філіппа, впіймана мужем у гречці, влучною відповіддю виправдується на суді і домагається зміни закону

Оповідка восьма. Фреско радить своїй небозі не дивитись у дзеркало, якщо вона не любить, як камеє, бачити противних людей

Оповідка дев'ята. Гвідо Кавальканті шпетить позавгорідно кількох флорентійських лицарів, що заскочили його зненацька

Оповідка десята. Брат Цибуля обіцяє показати селянам перо з крил архангела Гавриїла, але, знайшовши замість пера вугілля, камеє, що се те, на котрому спекли святого Лаврентія

День сьомий. Зачинається сьомий день, у який під проводом Діонея говориться про штуки, які чи то з кохання, чи то для власного рятунку витворяють тайно і явно жінки з своїми чоловіками

Оповідка перша. Джанні Лоттерінгі[296] чує вночі стук у двері і будить жінку; та кажіе йому, що то мара; вони виголошують замову, і стук припиняється

Оповідка друга. Перонелла ховає коханця в кадуб, як муж: вертає додому, привівши покупця на того кадуба; жінка камеє, що вже продала його чоловікові, який заліз усередину, щоб подивитись, чи він кріпкий; коханець вилізає і, велівши господареві вискоблити кадуба, забирає його потім до себе

Оповідка третя. Брат Рінальдо спить із своєю кумою; чоловік застає його в одній кімнаті з нею, а вона його запевняє, що той замовляв глисти у свого хрещеника

Оповідка четверта. Тофано[310] замикається вночі од жінки дома і не впускає її, як та не просила; тоді вона камеє, що втопиться, і кидає в колодязь камінь; чоловік вибігає надвір, а вона замикається сама в домі, не впускає його і ганьбить перед сусідами

Оповідка п'ята. Ревнивий чоловік, перебравшися за священика, сповідає жінку, а вона йому признається, буцімто любиться з священиком, котрий приходить до неї щоночі. Поки ревнивець вартує коло дверей, жінка впроваджує до себе коханця через горище і втішається з ним

Оповідка шоста. До монни Ізабетти, що приймала саме Леонетта, приїжджає закоханий у неї Ламбертуччо; коли вертається чоловік, вона камеє вибігти Ламбертуччові з кинджалом у руці, а чоловік потім проводжає додому Леонетта

Оповідка сьома. Лодовіко освідчується в коханні мадонні Беатріче; вона посилає свого мужа Егана в своєму одязі в сад, а сама злягається з Лодовіком, котрий, уставши, іде в сад і лупцює Егана

Оповідка восьма. Чоловік починає ревнувати жінку, – вона прив'язує вночі собі до пальця поворозку, щоб знати, коли прийде коханець. Чоловік те постеріг і переслідує коханця, а жінка тим часом кладе замість себе в ліжко свою служницю, котру ревнивець б'є і стриже, а потім приводить у свій дім жінчиних братів, які лають його, бо виходить так, що він їм набрехав

Оповідка дев'ята. Лідія, Нікостратова дружина, кохає Пірра і, щоб переконати його в сьому, виконує три його схотінки, а потім утішається з ним у присутності Нікострата, запевняючи мужа, що то йому ввижається

Оповідка десята. Двоє сієнців люблять одну жінку, що одному з них доводилась кумою; кум помирає і, як було домовлено, являється своєму товаришеві і розповідає йому, як ведеться на тому світі

День восьмий. Зачинається восьмий день, у який під проводом Лауретти говориться про різні штуки, що то раз у раз люди людям строять: жінки чоловікам, чоловіки жінкам або чоловік чоловікові

Оповідка перша. Гульфард[320] позичає в Гаспарруола[321] гроші і, домовившись із його жінкою, що переночує з нею за таку саму суму, оддав їй ті гроші і каже Гаспарруолові при ній, що він вернув позичку, а та присвідчує, що се правда

Оповідка друга. Парох із Варлунго спить із монною Белькольоре і залишає в неї в заставу свою керею; тоді позичає в неї ковганку й одсилає назад, просячи повернути заставлену керею; вона її оддає з колючими примовками

Оповідка третя. Каландріно, Бруно та Буффальмакко йдуть шукати на берег Муньйона[330] каменя-геліотропа; Каландріно вважає, що знайшов його, й повертається додому з повною пеленою каміння; жінка лає його, а він б'є її спересердя і оповідає товаришам те, що вони знають краще за нього

Оповідка четверта. Настоятель ф'єзоланського собору закохується без взаємності в одну вдовицю і, уявляючи, що ночує з нею, спить із її служницею, а вдовині брати в сей час приводять у ту кімнату єпископа

Оповідка п'ята. Троє молодих флорентинців стягають штани у судді-провінціала, коли він, сидячи в уряді, розбирає справи

Оповідка шоста. Бруно і Буффалъмакко крадуть у Каландріна кабана, а потім ворожать на імбирових пігулках та білому вині, хто злодій; вони дають йому дві собачі пігулки з алое, і виходить, що кабана вкрав він сам; тоді беруть з нього викуп за те, що не скажуть жінці

Оповідка сьома. Бакаляр любить удову, та вона кохається з іншим, а його морозить цілу ніч на снігу; пізніше, влітку, з його намови вона простоює цілий день на вишці гола під палючим сонцем, годуючи мух та ґедзів

Оповідка восьма. Двоє сієнців товаришують між: собою; перший злягається з жінкою другого; другий, теє постерігши, намовляє свою жінку сховати першого в скриню, а сам на тій скрині бавиться з його жінкою

Оповідка дев'ята. Маестро Сімоне, лікар, хоче вступити в братство колобродів; Бруно й Буффальмакко велять йому прийти вночі в одне місце і скидають його в яму з лайном

Оповідка десята. Одна сицилійка хитро видурює в флорентинського купця все, що він привіз до Палермо; він ізнов приїздить туди, удавши, що має з собою ще більше товару, позичає в неї гроші, а їй за те лишає воду й кострицю

День дев'ятий. Зачинається дев'ятий день, у який під проводом Емілії кожне розповідає по своїй уподобі, що кому любля

О повідка перша. До мадонни Франчески залицяються Рінуччо й Алессандро, обидва їй немилі; одному вона камеє лягти за мерця в гробовець, другому добути звідти того нібито мерця; жодному з них не щастить довести діло до кінця, і пані спекується таким чином обох нелюбих зальотників

Оповідка друга. Абатиса схоплюється вночі, щоб застукати черницю з полюбовником, і, кваплячись, накидає собі на голову замість запинала попові штани; помітивши ту штуку, провинниця вказує на неї, і її одпускають до коханця

Оповідка третя. З намови Бруна, Буффальмакка та Нелла[366] маестро Сімоне запевняє Каландріна, що він завагітнів; той дає їм на ліки грошей і каплунів і одужує, нічого не вродивши

Оповідка четверта. Чекко Фортарріго[367] програє в Буонконвенто[368] все, що мав, і гроші Чекка Анджульєрі;[369] в самій сорочці він біжить за ним, кричачи, що він його обікрав, затримує його з допомогою селян, а тоді одягає його одежу, сідає на його коня і їде собі, лишивши Анджульєрі в самій сорочці

Оповідка п'ята. Каландріно закохується в одну дівчину, і Бруно дає йому чари, щоб її привернути; скоро він тими чарами до неї торкається, вона йде за ним, та їх застукує Каландрінова жінка і зчиняє велику драчу

Оповідка шоста. Двоє кавалерів заночували в трактирі; один лягає спати з хазяйською дочкою, а з другим помилково лягає хазяйка. Той, що був з дочкою, лягає потім до трактирника і, думаючи, що то його товариш, усе йому розповідає; починається сварка; тоді трактирниця, схаменувшись, іде в постіль до дочки і влаштовує все кількома словами

Оповідка сьома. Таланові ді Молезе приснилось, ніби вовк порвав його жінку; він камеє їй стерегтись; вона не слухає, і сон збувається

Оповідка восьма. Бйонделло[377] підманює Чакка,[378] запросивши його не на той обід, а Чакко хитро оддячує Бйонделлові, що той дістає доброго прочухана

Оповідка дев'ята. Двоє юнаків питають ради в Соломона: один – як добитись любові, а другий – як укоськати непокірну жінку. Той камеє одному: «Полюби», а другому: «Йди до Гусячого мосту»

Оповідка десята. Отець Джанні на прохання кума П'єтра чаклує над його жінкою, щоб обернути її в кобилу; коли він дійшов до того, щоб хвоста їй приробити, кум П'єтро каже, що не треба, і псує всі чари

День десятий. Зачинається десятий і останній день Декамерона, в який під проводом Панфіла говориться про тих, котрі вчинили щось доблесне або благородне чи то в любовних, чи в інших яких справах

Оповідка перша. Один лицар служить гишпанському королю за малу, як йому здається, нагороду; тоді король довідне пересвідчує його, що в тім винна лиха доля, а не його воля, і гойно обдаровує лицаря

Оповідка друга. Гіно ді Такко[387] займає в полон абата Клюнійського, виліковує його од шлункової хвороби й одпускає; той, повернувшись до римського двору, мирить його з папою Боніфацієм і робить госпітальєром

Оповідка третя. Мітрідан заздрить Натанові, що він такий щедрий і великодушний, і хоче його вбити; не знаючи його в образ, він зустрічається з ним і випитує, як се можна зробити; за радою самого Латана він знаходить його в гаю; впізнавши, хто се, Мітрідан засоромлюється і стає Натанові другом

Оповідка четверта. Мессер Джентіле де Карізенді, вертаючись із Модеми, видобуває з гробниці жінку, що він любив: її поховано, бо думали, що вмерла. Очунявши, вона спороджує хлопчика, і мессер Джентіле повертає її разом із сином її мужеві, Нікколуччу Каччаніміку

Оповідка п'ята. Мадонна Діанора загадує мессерові Ансальду, щоб показав їй серед зими квітучий сад; той наймає чорнокнижника і виконує її наказ. Муж: дозволяє їй оддатись мессерові Ансальду, але він, дізнавшись про таку його великодушність, звільняє мадонну Діанору од даного слова, а чорнокнижник і собі не бере з мессера Ансальда заплати

Оповідка шоста. Король-переможецъ Карло Старий[396] закохується в одну дівчину; совістячися своєї безрозсудності, він видає її почесно заміж: разом із сестрою

Оповідка сьома. Король Педро, дізнавшись, як палко любить його недужа Ліза, потішає її, видає її згодом заміж: за молодого шляхтича і, поцілувавши її в чоло, зве себе відтоді її лицарем

Оповідка восьма. Софронія, одружившися ніби з Егісіппом, насправді стає жінкою Тита Квінція Фульва і їде з ним до Риму. Туди прибуває і зубожілий Егісіпп; гадаючи, що Тит ним гордує, він бажає вмерти і камеє на себе, що вбив чоловіка. Тит упізнає його і, щоб порятувати друга, приймає те вбивство на себе; тоді справжній убивця признається у своєму злочині, і Октавіан звільняє всіх трьох. Тит одружує Егісіппа з своєю сестрою Фульвією і ділиться з ним навпіл усім своїм багатством

Оповідка дев'ята. Мессер Торелло[409] гостить у себе Саладіна, перебраного за купця. Оголошується хрестовий похід; мессер Торелло призначає своїй дружині термін, коли вона може вийти заміж:, а сам потрапляє в полон. Там він добре заправляє на лови птахів, і султан бере його до себе; упізнавши його і сам йому одкрившись, він оддає йому превелику шану. Як мессер Торелло захворів, його чарами переносять за одну ніч до Павії; у жінки саме мало бути весілля, вона його впізнає, і він вертається з нею до свого дому

Оповідка десята. На прохання своїх підданців маркіз Салуцький одружується, узявши по своїй уподобі просту селянку. Як вона народила йому двох дітей, він удає, ніби велів погубити їх, а потім, говорячи, що вона йому обридла і він хоче одружитися з іншою, приводить у свій дім дочку, нібито се – молода, а жінку проганяє в самій сорочці. Побачивши, як терпливо вона все те зносить, він вертає її до себе, показує їй уже дорослих дітей і, полюбивши її по-справжньому, шанує сам і всім велить шанувати її яко маркізу

Одавторська післямова

Отрывок из книги

Спочувати чужому горю притаманна людям річ; усім воно пристало, а найпаче тим, що самі утіхи потребували і в інших її знаходили. Як хто коли шукав того спочуття і мав із нього радість і одраду, то і я того десятка. З первого-бо молоду мого та й до сього часу палав я високою і шляхетною любов'ю, більше, може, аніж воно станові моєму низькому личило;[6] часом розповідав я про неї, і хоч люди статечні, які про теє знали, хвалили мене і надто уславляли, проте дознав я прегіркої муки, не од жорстокості коханої, а од нестримної жаги, що полуменем пойняла душу мою і, не вдоволяючись можливим, надмірного часто завдавала мені жалю. У такій ото притузі дуже мені пособив один приятель веселими своїми розмовами та любою потіхою; я певен-певнісінький, що тільки се й не дало мені вмерти.

Та волею того, хто, сам безконечним будучи, поклав неодмінним законом усьому сущому мати кінець, моя любов, палкіша над усіх, що її не могли зламати й захитати ні сила наміру, ні порада, ні видимий сором, ані можлива небезпека, любов моя, кажу, сама собою з часом угамувалася, лишивши в моїй душі тільки таке задоволення, яке дає вона тим, що не надто далеко запливають у глибокі її затони; од чого я колись мучився й страждав, стало мені тепер любим та милим.

.....

Чернець побачив, що сповідальникові нічого вже більше казати; він розгрішив його й поблагословив, уважаючи його за святого чоловіка, – він-бо вірив, що сер Чаппеллетто казав йому саму правду. Та і хто б не пойняв віри, коли чоловік говорить такі речі на Божій дорозі? Наостанці чернець сказав йому:

– Сер Чаппеллетто, Бог дасть, ви скоро видужаєте, як же, буває, покличе Господь до себе вашу благословенну і добролюбиву душу, то чи не зволите ви, щоб тіло ваше поховали в нашому монастирі?

.....

Подняться наверх