Читать книгу Крила надії - Елена Петровна Артамонова - Страница 1

Синопсис

Ольга молода, красива жінка, яка живе в маленькому селі Синєгір та одна виховує доньку. Звичайне життя матері-одиначки. Вона працює в Інтернет-виданні, пише чудові статті на замовлення. Живе спокійним, тихим життям. Після того як молодий чоловік кинув її вагітну в великому місті, Ольга повернулась в рідне село. Деякий час вона стала сенсацією для місцевих пліткарок. Як так красуня розумниця, закінчила університет в місті й самотня та ще вагітна приїхала в село?

Але Оля тільки усміхалася та й не зважала на пусті балачки. Адже сама природа навкруги відігравала серце та дарувала спокій для душі. Так минали роки, донечка підростала, в хаті робився ремонт, роботи в інтернеті ставало все більше. Напевно, людям подобалися цікаві статті, які Ольга завжди закінчувала хепі-ендом.

І так би все й залишилося, якби дивним чином в маленьке село не приїхав міський бізнесмен Олег, який просто хотів відпочити від самого життя. Тож доля закинула його саме в Синєгір і звела саме з Ольгою. І спалахнуло кохання в серцях, і відгуляли весілля, і поїхали разом жити в місто. Але, доля не дарує нічого просто так. Та й щастя треба заслужити, викохати, виплекати.

Через рік подружнього життя Ольга з донькою вирішили поїхати ненадовго в рідне село удвох, адже Олег був постійно зайнятий на роботі. А виявилося що поїхали вони вже втрьох, про що Олег не дізнався тому що зрадив свою Ольгу. Життя знову завирувало і в котрий раз перевернуло все так, як навіть не можна було уявити.

Пролог

Десь далеко за горами та полонинами в звичайнісінькому селі жила була розумниця та красуня. Місцеві жителі ще з дитинства нарекли її «принцескою». Так з того часу пройшло двадцять років, а прізвисько так і залишилось. А в селі у більшості людей одна лише втіха – кепкувати один з одного. Чесне слово, наче якесь олімпійське змагання: хто про кого яку звістку погану дізнається. Чи щось образливе вигадає, щоб потім всім скопом поглузувати. Тому з початку дуже ображалась дівчина на таке прізвисько, але з часом звикла і навіть пишалась своєю неповторністю. Дівчат-то на селі багацько, а «принцеска» лишень одна.

А прізвисько таке отримала, тому що з самого дитинства дуже відрізнялась од інших дітей. Ні тобі черешню красти у сусіда, ні глузувати з інших, ні по селу ганяти. Полюбляла вона літературу духовну, займалася езотеричними практиками і була в постійному пошуку гармонії душі та тіла. І не було їй ніякого діла до місцевих пліток, до сусідських свар та сільських новин. Була вона ладна до важливих розмов з розумними людьми, які, на жаль, не дуже часто приїздили в далеке село за полонинами.

З самого ранку і до пізньої ночі друкувала «принцеска» статті для жіночих журналів. Єдина гордість місцевого голови – це проведення швидкого Інтернету до села. На дворі двадцять перше сторіччя і навіть за рівнинами доступ до соціальних мереж був в пріоритеті. Місцеві пліткарки завдяки Інтернету поширювали сільські новини зі швидкістю вітру. Звісно ж, з елементами фантастики та сільського екшену. І навіть тут «принцеска» віділилась від всієї маси, в соціальних мережах поміченою не була, плітками не цікавилася зовсім та новинами не ділилась.

Все працювала в жіночому журналі та віддалено статті писала: «Як щастя жіноче відшукати», «Як принца в себе закохати», «Життя після розлучення», – саме такі теми користувались шаленою популярністю. Тому доводилось принцесці фантазувати, самій багацько читати та вигадувати усілякі романтичні історії для жінок. Звичайно ж, зі щасливим хеппі ендом. Чим більше мелодрами в статті, тим більші гонорари. Таке заняття для душі знайшла принцеска ще коли навчалась в університеті на факультеті журналістики.

Це раніше жили собі принцеси в замках, важкі дилеми вирішували, який фасон до нової сукні підібрати, і якого принца обрати. Зараз же, сучасні принцеси живуть в далеких селах, пишуть статті на замовлення, особливо за які платять гроші і більше не мріють про принців. В їхніх мріях власне житло, нехай невеличке, але у місті. З рожевими шторками на маленькій кухні та зеленими шпалерами в спальні. Де кожний ранок починається з ароматної кави, звареної на власній плитці і величезними планами на життя.

Тож жила-була сучасна, самітня принцеска, яку, до речі, звуть Ольга Квітка, зі своєю маленькою донечкою Катрусею. І все було у них добре, поки не з'явився колишній чоловік сільської дівчини, який вирішив зламати щастя Олі, а саме, зіпсувати весілля своїми брехливими розповідями.

Але справжнє кохання не зважає на такі дрібниці і долає будь-які перепони, звісно, якщо воно справжнє. Тож мужній та справедливий міський бізнесмен Олег Несмітний, закохався в звичайну Олю Квітку та взяв її за дружину. А колишній чоловік відправився на лікарняний лікувати нерви та ребра після «милої» розмови з Олегом.

З того часу принц і принцеска з донькою живуть у трьохкімнатній квартирі в центрі великого міста. Сім’я Несмітних провели тиху, сімейну церемонію розпису, відпочили в далеких горах, і наново вчаться будувати свою власну любов, але як завжди у долі свій план, і він дещо відрізняється від бажань Олі та Олега. Тож історія міського бізнесмена і сільської письменниці тільки-но починалась. І ось яка вона була…

Частина 1

– Любий, – звернулася до чоловіка Ольга, – я часом думаю, що велике місто не для мене. Колишня принцеска тяжко зітхнула, сумувала вона дуже за рідними горами та полонинами. А в місті начебто не вистачало повітря, інколи жінка ловила сумний погляд донечки. Вони обидві відчували себе чужими серед міської роскоші. Олег постійно був на работі, нові контракти, наради, хоч і любив він Ольгу з Катрусею, але приділяти сім'ї більше уваги не міг. Так минув рік, донечці вже виповнилось чотири роки, вона ходила до дитячого садка, а Ольга продовжувала писати, але вже набагато менше ніж раніше, наче хтось вкрав у неї натхнення.

В свої двадцять сім років жінка відчувала загубленість у цьому світі, Олег був проти, щоб Оля працювала, а вона, чесно кажучи, не дуже й наполягала, не хотіла суперечок. Раніше мріяла написати книгу, стати відомою авторкою, займатися творчістю, але до хорошого швидко звикаєш, ось і принцеска звикла, гроші завжди були – чоловік давав набагато більше за потрібне. Велика, сучасна квартира в центрі міста, дорога машина на стоянці, повний холодильних різних продуктів, повна шафа речей. Елітний дитячий садок поруч, в який ходила Катруся, різні гуртки для дитини. Ще тільки за кордон не літали для повного комплекту заможного життя.

«Олю, живи і радуйся, чекай чоловіка з роботи, займайся домівкою, мільйони жінок так живуть і щасливі, – казала вона сама собі, – і не могла звикнути до такого життя». Там в рідних горах і полонинах жінка відчувала енергію в руках, щось робити, творити, збирати гроші на ремонт, писати статті. А тут все пропало, а нащо щось робити, якщо все і так є? Як молода сім'я тільки-но переїхала в велике місто, все було новим та цікавим. Інколи ходили в кіно та кафе, бувало, гуляли в торгових центрах, насолоджувались всім. Але саме зараз коли на вулиці стояла пізня весна, і Ольга зрозуміла, якщо вони с Катрусею не поїдуть хоть на якийсь час в рідні гори та полонини, діла не буде.

– Олю, вибач мене що не приділяю вам з Катрусею належної уваги, – відповів серйозно Олег, – можливо я не найкращий чоловік та батько, але дуже вас люблю.

– І я тебе люблю, – відповіла Ольга, – але у мене таке відчуття, що конче треба їхати. Не хвилюйся, ми впораємося з Катрусею.

– Давай я відвезу вас, – запропонував чоловік і вже в очах своєї принцеси побачив заперечення.

– Ні, ні що ти! – почала Ольга, – ми спокійно доїдемо в комфортабельному автобусі, розумієш, три години висидіти в машині дуже складно, хоч і в такій комфортній, як твоя. Жінці хотілось тої самостійності, що була раніше там в селі.

– Олю, а в чому різниця? – не міг зрозуміти логіки дружини чоловік, – в машині значить складно, а в автобусі ні.

– В атобусі можна встати, розминути ноги, зробити декілька кроків, – почала перераховувати принцеска і вже тихенько підійшла до свого принца і міцно обійняла аби тільки перевести тему.

– Я буду сумувати, – прошепотіла Ольга і зрозуміла, що дійсно буде сумувати по ніжним рукам, добрим очам чоловіка. Звісно, ще з першої зустрічі вона побачила і непростий характер Несмітного і його деяку властність, і бажання все контролювати, напевне, сама ця мужність і відповідальність зіграли велику роль у виборі самотньої жінки з дитиною поїхати в місто разом з ним.

– Я також, – сказав Олег та з ніжністю поцілував свою персональну принцеску. Він прекрасно зрозумів маленьку хитрість дружини, але не став наполягати, знаючи характер жінки. А сперечатись через такі дрібниці напередодні від’їзду не хотілось. Олег Несмітний мав сильний характер, справедливі погляди на життя і залізну волю, на роботі його накази виконували без запитань, навіть начальник охорони, колишній силовик Петро Миколайович часом побоювався директора. Тому й досі заможний чоловік їздив без охорони, яка йому потрібна за статусом. Не хотів Олег оцих непотрібних привілегій, він вважав, якщо щось має статися, то воно станеться як і зі звичайною людиною, так і з заможною.

Ніжна і тендітна Оля стала персональною слабкістю Олега і він конче не хотів їх відпускати, але знав: принцесу не втримати нічим, окрім щирого кохання і поважного ставлення. Тож, зібравши трохи речей, Ольга с Катрусею рушили на Батьківщину в рідні гори й полонини, де знаходиться невеличке село Синєгір. Олег вивіз їх на автостанцію, посадив в комфортабельний автобус, міцно поцілував доньку та дружину і відправився на роботу.

Ольга с посмішкою дивилася за вікно, особливо радісно ставало їй, коли міські висотки потихеньку зникали з горизонту, уступаючи місце лісам, полям, селам.

– Матусю, чи довго нам їхати? – запитала трохи втомлена Катруся і ще дужче притулилась до Ольги. Дівчинка була, дійснао, рада від'їзду з великого міста. Хоча Ольга не казала, на скільки днів чи тижнів вони їдуть, бо сама не знала.

– Ні, доню, – відповіла мама, – залишилося зовсім трошки. Йди-но до мене на руки, так буде зручніше. Катруся з радістю опинилися в маминих руках, хоч їй вже було чотири рочки, вона так само, як і раніше любила обійми.

– Мамо, а Олег до нас приїде?

– Звичайно! Тільки-но закінчить важливі справи на фірмі і обов'язково приїде, – відповіла Ольга і всієї душею повірила, що так і буде.

– Це добре, – відповіла Катруся і позіхнула, – я буду за ним сумувати. Дівчинка потихеньку закрила оченята. Своєю турботою і любов’ю Олег зайняв велике місце в маленькому сердечку. Ольга із ніжністю гладила шовкове волосся донечки і оберігала її солодкий сон. Через декілька годин комфортабельний автобус завернув в село Синєгір, це була кінцева зупинка, і з пасажирів залишились тільки Ольга з Катрусею.

– Мамо, дивись, – радісно загелготіла дівчинка, – нарешті ми приїхали додому.

– Так, – сказала Ольга і взяла в одну руку сумку з речами, а в іншу доньку.

– Дякую, – із вдячністю сказала принцеска водію.

– Дякую, – слід за мамою повторила Катруся.

– Не має за що, панночки, – відповів водій зі щирою посмішкою. Адже багато людей вважають, якщо заплатили за квиток, то ніяких "дякую" не зобов'язані говорити простому водію. Ольга з Катрусею вийшли з автобусу, із радістю посміхнулися, вдихнули гірського повітря і натрапили на погляд місцевих кореспондентів. Баба Параска і тітка Одарка вже двадцять років займають головну лавочку в центрі села, аби знати і поширювати новини, зазвичай з елементами фантастики та екшену. Але то дрібниці, доти є новини, доти і село живе.

– Тьфу ти, Господи, – сказала баба Параска і сплюнула три раза, – це ж непутящая  вернулась.

– Ай, справді, – відповіла тітка Одарка, – ти диви на неї! А корчила тут із себе, наших сільських хлопців не захотіла, а городський вигнав із дочкою та речами. Пліткарки радісно потерли долоні, готуючись розносити всім цікаву звістку.

– Добрий день, бабо Параско, тітко Одарко! – дружелюбно сказала Ольга і зробила вигляд, що не чула злих коментарів.

– Доброго дня, бабусі, – повторила Катруся.

– Доброго-доброго! – зовсім не щиро відповіли та посміхнулися місцеві "корреспонденти", – надовго до нас чи назавжди? – запитала баба Параска і нагострила вуха.

– Як Бог дасть! – сказала Ольга і рушила з Катрусею до рідного обійстя.

Синєгір – це невелике село, з п'ятьма вулицями, однієї дев'ятирічною школою і дитячим садком. До райцентра десять кілометрів, до області – сорок, одним із вагомих плюсів – це постійні автобуси через село, які частенько їхали в дальні Карпати. Тож, хоч і багато молоді виїжджало у місто, проте багацько юнаків і юначок залишились, потихеньку набирав оберти туристичний бізнес. Деякі місцеві жителі здавали кімнати для туристів, відкрився ще один продуктовий магазин.

За один рік, що Ольга з Катрусею були у місті, село наче ожило, частенько туристи жалілися на відсутність готелю. Але багатіїв, які б хотіли купити землю і вкласти кошти, поки не знаходилось, може, через весняні повені чи дикуватість людей. Колись один панич приїхав до Синєгіру зі словами:

– Тепер я ваш хазяїн! Буду скупляти всі землі!

Ну, а люди, як люди, помовчали і розійшлися по домівках, а вночі шикарна машина "хазяїна" сгоріла разом з грошима і документами. Панич зостався без штанів. Перший час ще було якесь розслідування, але баба Параска і тітка Одарка кожного разу розповідали поліціянтам про злих духів Синєгіра:

– І тоді прийшли вони, – віщала трухлявим голосом баба Параска.

– Хто вони? – трохи з перепугу запитав молодий міліціянт Данило.

– Духи-мстителі! – закричала тітка Одарка і почала розмахувати руками, а баба Параска в той час крестилась то зліва направо, то справа на ліво.

– Шановні, я вже не можу! Ну скільки можна, другий тиждень про якихось духів слухати, – простогнав Данило. Тож через деякий час справу закрили з висновком, що машина сгоріла через недопалок самого хазяїна. Баба Параска і тітка Одарка отримали від місцевих жителів горді прізвиська "кореспонденти сільського масштабу", саме завдяки їх фантастичним розповідям, справу закрили.

Здебільшого туристи приїздили в Синєгір в теплу пору року, просто помилуватись горами, поблукати лісом, хлібнути водиці з криниці, звичайно, в багатьох людей вода була підведена до хати. Але в центрі села, під пильним наглядом баби Параски та тітки Одарки, стояла красуня-криниця, їй вже було так багацько років, що ніхто й не пам'ятав, а яка в ній смачнюча і запашна вода. Кожен турист хотів напитися з неї, але то було не так просто. Одвічна фантазерка баба Параска кожному бажаючому попити розповідала легенду:

– Якщо хочеш напитися водички нашої чарівної, мусиш зробити добру справу!

– Тільки тоді, – продовжила тітка Одарка розповідати туристу городському, – твоє бажання здійсниться.

– А яку справу? – спросив зовсім ще молодий хлопчина, а сам вже придумував бажання.

– Бачиш он ту лопату? – суворим голосом запитала бабця і тикнула пальцем на свою ділянку.

– Так! – здивовано відповів турист і не міг зрозуміти, а до чого тут лопата.

– Йди-но, голубчику, туди да копни его весь добряче, – мовила тітка, – а потім ми тобі цілющої води наллємо.

Турист на хвильку завагався, але бажання, щоб мрія здійснилась перемогло і пішов хлопчина працювати.

А сільські кореспонденти тихенько сміялись і потирали долоні. Та й стали далі вигадувать роботу різну.

– Закінчив! – втомленим голосом сказав турист, – води хочу страшенно. Бабця протянула йому пів відра холодної води. – Смачна! Ще з роду такої не пив! – добавив хлопець і геть забув загадати бажання. Так з того часу баба Параска і тітка Одарка цілими днями на лавочці біля криниці сидять, а на ґанку у них чистота, в огороді порядок, та ще й хати біляться по три рази на рік. От що означає правильно подана історія.

Частина 2

Ольга з Катрусею зі сльозами на очах відкрили вже зовсім трухлу хвіртку. Їх не було лишень один рік, а таке відчуття, наче минуло десятиліття. Старенький будиночок, невеличкий двір та сад – все таке рідне і затишне.

– Нарешті ми вдома, – весело сповістила всю округу Катруся і радісно побігла по ґанку. – Мамо, дивись! Назустріч їм вибігла кішка Муся і товстенький песик Стешко, який від радості запригав навколо малечі і все намагався облизати носик Катрусі.

Коли дівчата поїхали до міста, сусідка тітка Надія обіцяла кормити домашніх улюбленців і приглядати за будинком. Катруся із задоволенням гладила по гладкій шорстці то Мусю, то Стешка, то бігла до одного деревця, то до іншого. На секундочку в душі Ольги засяяло яскраве сонце, і відкрила очі тиха вдячністю за це життя.

Принцеска дістала ключ від будинку і відчинила двері: в ніс вдарив запах давнини. Тому Ольга залишила двері відчиненими, тим паче, на вулиці було тепло і часом припікало сонечко. В першу чергу, вона відчинила всі вікна, благо декілька років назад замінили старі шибки на нові пластикові. Взагалі-то, будинок хоч і був стареньким, але дуже добротним, з високими стелями і п'ятьма просторими кімнатами.

Меблі залишилась ще від бабусі, шпалери пожовкли від давнини, добре, хоч кухня була оснащена по-сучасному та в спальні стояло новісеньке ліжко і великий телевізор. Все завдяки мамі, яка була вже пять років на заробітках у Польші. І весь час, що Ольга вчилася і коли залишилась сама вагітною, підтримувала грошима, як могла.

Але і зараз в домі потрібно було робити багато ремонту, а за свої роботи в журналі Ольга отримувала небагато, вистачало лише на власні невеликі потреби, на кшталт заплатити за комунальні послуги, залишити трохи на їжу та якусь одежу.

– Матусю, я вже хочу їсти! – Катруся забігла до будинку, прямісінько на кухню до Ольги. Дівчата зробили ревізію продуктів і дійшли висновку, що треба йти до магазину.

– Приготуємо борщу? – запитала Ольга у Катрусі.

– Із задоволенням! – відповіла донька, – можна я буду тобі допомогати.

– Звичайно.

Мама з донечкою взялись за руки і швиденько побігли до магазину, який був зовсім близько. Село жило: хтось порався у подвір'ї, хтось підбілював дерева, адже незабаром велике свято – Великдень, а зовсім старенькі бабусі гріли кісточки на лавочках.

– Ой лишенько, Олю, рідна, це ти? – заголосила та сама сусідка тітка Надія, яка приглядувала за котом, собакою та будинком. – А чого ж ви не попередили, що приїдите? Тітка Надія із радістю на очах обійняла дівчат.

– Це ми, тітонько! – відповіла Ольга і міцно обійняла у відповідь вже не- молоду жінку. – Ми тобі подарунки з міста привезли, хотіли зайти пізніше.

– А зараз ми йдемо до магазину, – сказала Катруся, – щоб скупитися на борщ.

– Рідненькі мої, – сердешно сказала тітка Надія, – та який борщ, ходімо до мене. Ви либонь втомлені з дороги, зараз гарненько повечеряємо.

– А у вас борщ на вечерю? – з цікавинкою в очах запитала Катруся. Хоча була лише четверта година, а у тітки Надії це вважай, що вечеря.

– Ні, дорогенька моя дівчинко! – тітка Надія взяла Катрусю на руки і понесла у подвір'я, – в мене гаряченькі варенички.

– Ура! Я обожнюю варенички.

– Ольго, люба! А ти чого, як не рідна? Ходімо!

– Тітонько, та незручно нам! – трохи невпевнено сказала Ольга і не зрушила з місця. – В тебе своєї роботи хватає.

– Нічого не хочу чути! Ви моя сім'я, крім вас в мене нікого не має, – сумно відповіла тітка Надія, – ви – то моя найкраща робота. На хвильку обидві жінки замовкли, а потім з Катрусею на руках рушили до будинку. Тільки-но сіли за стіл з гарячими вареничками, як Ольга заголосила:

– Тітонько, я ж забула Олегові подзвонити, телефон в автобусі сів. Я зараз швиденько додому збігаю.

– Добре, доню біжи, – відповіла тітка Надія, – за Катрусю не хвилюйся. Ми знайдемо заняття правда, квіточко?

– Так, – з повним ротом вареників відповіла Катруся. Тітка Надія з любов'ю погладила по голівці дівчинку.

А Ольга вже помчала додому, їй було страшенно незручно, адже за весь час вона навіть не згадала за Олега.

– Алло, любий! – швиденько проговорила Ольга, – у нас все добре.

– Олю, я хвилювався! – трохи незадоволено відповів Олег, – я стільки раз тобі дзвонив, але твій телефон був поза зоною!

– Вибач, батарея сіла! Як ти там?

– Вас нема лишень день, а я страшенно сумую! – відповів він. – Олю, давай додому. Хочеш знайдемо тобі заняття і ніколи буде сумувати.

Принцеска не знала, що відповісти, адже Олег дуже рідко ділився своїми почуттями. В більшості він був людиною діла, а не слова.

– Олеже, ми тільки-но приїхали, дай мені тиждень, – промовила в трубку Оля і почула сумне мовчання у відповідь.

– Добре, – врешті-решт відповів Олег і поклав трубку.

Ні, він не образився, Олег був не з тих чоловіків, котрі ображаються на дрібниці і постійно з'ясовують стосунки.

Коли Ольга з Катрусею зі звичайного села переїхали у велике місто, Олег зробив все, що вони відчували себе комфортно. І, дійсно, це було кохання, нешалене і непристрасне. Їх любов була інакшою, наче зустрілись дві рідні душі, які дуже довго шукали один одного.

Тож Ольга ні на хвильку не сумнівалася в Олегові, просто часом відчувала, що пливе по течії, що звикає до роскоші, звикає бути вдома і чекати чоловіка, звикає жити без мрії та без натхнення. Тому і приїхала в село, щоб зрозуміти своє власне життя і вирішити, яким шляхом йти. Коли Оля вийшла з будинку потихеньку темніло, з розмовами і роздумами час швидко минає, тож треба спішити до тітки Надії.

Потихеньку на село спустився вечір, на небі запалали яскраві весняні зорі, в деяких двориках грало тихенько радіо. Золота молодь, що не виїхала до міста, збиралися на лавочках, того гляди з різних кутків села доносився дзвінкий сміх.

Ольга з Катрусею повертались додому від тітки Надії, маленька вже трохи куняла, втомилася за цілий день, але своїми маленькими рученятками намагалась нести разом з мамою торбинку. Тітка передала різноманітної всячини: домашню курочку, картоплину, цибулинку, бурячку.

– Тітонько, ну на що ви стільки нам всього надавали? – з тихою вдячністю питала Ольга.

– Поговори мені ще, – Надія з любов'ю грозила пальчиком Ользі, наче маленькій дівчинці.

– Дякую, люба ви наша! Щоб ми без вас робили, – сказала Ольга на прощання, – завтра чекаємо вас на обід.

– Буду, обов'язково! Добраніч, мої квіточки. Тож дівчата рушили додому, смішно сказати, пройти через хату, так близько. В першу чергу, Ольга швиденько застелила нову постіль у спальні.

– Мамусю, а давай поп'ємо чайку? – запропонувала Катруся і не дочекавшись відповіді, побігла на кухню.

– Добре, моє сонечко! Ольга нагріла води на газовій плитці, швиденько дістала мед і сухі гірські трави, залишились ще з того року, і заварила запашного чаю. На хвильку на кухні поселилися умиротворена тиша, часом Ольга помічала, що Катруся відчуває оточуючий світ не як дитина, а як доросла. От і зараз замість тисячи дитячих питань, маленька спокійно пила чай з якимось справжнім задоволенням.

– Доню, ти не жалкуєш, що ми приїхали в село? – наважилась запитати Ольга.

– Що ти, мамо, я дуже щаслива! В місті мені страшенно не вистачало наших гір і полонин, я сумувала за Мусею, Стешком і тітонькою Надією.

– Добре, дівчинко моя! – сказала Ольга з полегшенням, вона завжди намагалася чути свою власну дитину, без оцих ось стереотипів: "я-мати-ти-донька-ти-мусиш-мене-слухатись". Часом діти розуміють більше ніж дорослі, бо вони живуть набагато простіше за нас. Не вигадують проблеми і просто радіють життю. – Катрусь, ходімо до ванної кімнати, почистимо зуби і будемо спати.

– Добре, мамусю! А казочку розповіси!

– Звичайно. Дівчата швиденько почистили зуби в старенькій ванній кімнаті, переодягнулись в піжами і запригнули в постіль. Ольга почала розповідати казочку Катрусі, коли дівчинка міцно притулилась до мами і прошепотіла:

– Не сумуй, моя люба! Все буде добре. Ольга міцно поцілувала доньку і нарешті дівчата поринули у солодкі сни. Ось так і закінчився цей насичений день.

Частина 3

Коли Ольга сказала, що хоче поїхати в село погостювати, Олег в душі відчув полегшення, хоча сам не міг собі в цьому зізнатись. Він відчував, що Ольга з кожним днем віддаляється, нема ні сварок, ні суперечок, лиш сумний погляд. Вона залишалась все ж такою прекрасною, але наче хтось забрав сяйво з коханих голубих очей. Чоловік мав за плечима невдалий шлюб і десятилітнього сина Сергія, колишня дружина Марина жила за кордоном. Тож спілкування з власним сином було нечастим, але фінансово Олег повністю забезпечував свою дитину.

Смішно сказати, але Ольга ніколи не цікавилася фінансовими можливостями чоловіка, знала лише про хорошу роботу на фірмі, про дорогу машину в гаражі, про квартиру в якій вони жили і яка дісталась у спадщину. Тож Олег ніколи не розповідав, що є співвласником туристичного холдингу. Хоча за рік спільного життя подружжя не виїжджало за кордон, та це й зрозуміло: в світі панувала страшна пандемія, добре, хоч час від часу могли сім’єю поїсти морозива в кафе, сходити в кіно та погуляти по місту.

Оля стала для чоловіка справжньою знахідкою, якщо можна так сказати. В цьому, напевне, і був сенс життя: приходити втомленим після роботи і відчувати ніжні обійми коханої жінки, яка не пред’являє претензій, коли чоловік затримується на роботі, яка просто любить, з якою можно і поговорити і просто помовчати в комфортній тиші.

Господи Боже, а ночі, та за такі палкі і шалені ночі можно пів життя віддати. Оля була пристрасною і водночас ніжною, вона завжди віддавала себе без остачі. В житті Олега було багато жінок, знайомих на одну ніч і просто коханок, але тільки не такої, як принцеса. Інколи вечері, коли Катруся вже спала, подружжя сиділи на кухні і пили вино, про щось розмовляли, про щось мовчали, Несмітний ділився планами, а жінка розповідала про свої мрії.

– Олег, я дякую тобі за наше життя, – відверто сказала Ольга, – цей рік промайнув, як одна хвилина.

– Але, – сказав Олег і притулив до себе жінку, – мені потрібна ти щаслива і усміхнена.

– Втомилась я у місті, – почала принцеска, – не звикла до розкоші і звикати не хочу, адже прийшла до тебе гола й боса, на все готове.

– Гола ти мені дуже подобаєшься, – засміявся Олег, але прекрасно зрозумів, що Ольга говорить повністю серйозно. – Коли я був перший раз одружений, то у моєї дружини на першому місці були гроші, – почав він розповідати про минуле, – а вже потім родина. А я в погоні за достатком не чув і не бачив нічого довкола, одна машина змінилась на іншу, з’явилась нерухомість, пішов кар’єрний зріст і гроші, гроші. А одного разу ввечері я повернувся набагато раніше, ніж зазвичай, а Марина добре проводила час з іншим чоловіком.

– Мені шкода, – промовила Ольга, – що так трапилось. Зрада – це боляче, зрада близької людини – це болючіше в декілька разів.

– А мені не шкода, – Олег з ніжністю виводив різноманітні узори на долоні дружини, – тоді я б ніколи не зустрів тебе.

– Що було потім? – запитала жінка. Перший раз за весь час, що вони разом, чоловік вперше почав розповідати за колишню дружину, зазвичай він цю тему ніколи не піднімав.

– Далі все було, як по сценарію фільму, – продовжив свою розповідь Несмітний, – розлучення, звинувачення мене у всьому, що не приділяв уваги, що заробляв мало грошей. Марина вимагала половину майна, але я купив квартиру на ім’я сина в Чехії, саме там захотіла жити вона. І кожного місяця відправляю кошти для Сергія. Марина непогана мати, то ж за це я спокійний. Бачимося декілька разів на рік, коли вони прилітають в Україну, коли я літаю до Праги.

– Але чому ти хоча б не телефонуєш сину? – їй як одинокій матері в минулому було це не зрозуміло.

– Сергій не по роках дорослий хлопчина, ми з задоволенням проводимо час разом, коли бачимось, але Марина вийшла заміж в Чехії. І Роберт, її чоловік, непоганий мужчина, який одразу налагодив контакт з Сергієм.

– І тому ти не хочеш заважати, – продовжила замість чоловіка дружина.

– Саме так! – відповів він, – можливо, це неправильно, але, в першу чергу, це наше рішення з Мариною. Я хочу, щоб мій син ріс в повноцінній родині, хоч і без мене.

– Я зрозуміла, – сказала Ольга і наповнила келихи вином, – ти все робиш правильно. Додати було нічого, кожна людина щоденно робить якийсь вибір, і жодна жива душа не в праві цей вибір засуджувати.

– Коли пандемія вірусу закінчиться, Сергій прилетить з Чехії і ви з Катрусею з ним обов’язково познайомитесь.

– Буду рада, – щиро мовила Ольга, і це була справжнісінька правда, адже Олег зі всією душею прийняв Катрусю, як рідну, тому і вона зможе добре ставитись до хлопчика.

– Олю, я щасливий, що ти не така, як Марина, що не цінуєш гроші над усе, якщо тобі важко займатися будинком, давай знайдемо хатню робітницю, – запропонував Олег.

– Ти не розумієш, – почала пояснювати жінка, – справа не в хатній роботі, яка не складає для мене тягара. Найбільше слово, яке описує мої відчуття це – нудьга.

– Добре, бери кредитку і нумо по магазинах, – почав пропонувати Олег, – чи на йогу якусь, багато жінок у захваті від цих занять. Можно було б полетіти кудись, у Європу чи Америку відпочити, але в час пандемії не варто ризикувати, хоч і багато людей, які проводили час за кордоном, так і проводять далі.

– А ти розумієшся в заняттях для жінок, – трохи іронічно прокоментувала Ольга. – Добре, я подумаю над твоїми пропозиціями. Жінка вже не стала сперечатись, Олег ні слова не сказав за роботу для неї, він звик, що завзвичай жінки заможних чоловіків люблять більше відпочивати. Звісно, не всі і не завжди, але переважно так. Тож вона стала порушувати цю тему, вже піздня ніч, а вранці вставити готувати сніданок, якщо Олег перший не приготує. В них не було якогось розподілу обов’язків, чоловік просто сильно любив свою дружину, і своїми силами намагався зробити її щасливою. А Оля це бачила і цінувала, і розуміла бажання Олега все контролювати і все вирішувати, такий він вже був.

– Кохано, ходімо спати, – прошепотів чоловік і відставив пусті келики з вином. – Я сьогодні говорив, що дуже тебе люблю?

– Ні, не говорив, – відповіла Ольга.

– Тоді я краще покажу. Олег, як пір’їнку, підняв струнку дружину і поніс у спальню, щоб в котрий раз показати, як сильно він її любить.

Частина 4

Чотири роки потому

Олег Несмітний закохався в Олю с першого погляду, якщо можна так сказати, в тридцять п'ять років. Він приїхав до Синєгіру зовсім раптово, хотів оцінити місцевість, подивитись на землі, послухати людей. А діло було так: Олег приїхав до села на два тижні, арендував кімнату у приємної тітки Надії, вимкнув телефон і насолоджувався спокоєм.

– Любчику, нумо до столу! – позвала Олега тітка Надія, саме стояла пізня весна, було тепленько, тож обідали на вулиці під квітучою яблунею.

– Тітко, ну на що ви так виготовляєте, – Олег обвів рукою повністю заставлений стіл запашною їжею.

– Так Оленька моя з Катрусею повинні зараз прийти, – голос Надії бринів ніжністю, – тож пообідаємо гарненько. З самого початку, як тільки-но тітка Надія побачила статного гарного Олега, вона зрозуміла, що чоловік він непростий, але сердце добре має. В його карих очах плескався гострий розум, ніс був трохи більший за прийняті стандарти краси, а міцний підборідок видав вольовий характер.

Ольга прийшла на подвір'я тітки Надії веселими кроками, за одну руку тримавши Катрусю, а в іншій запашний м'ясний пиріг. Перед очима Олега стояла чорнява дівчина, худенька з яскраво-голубими очима, а волосся, Господи Боже, хіби ще зосталися жінки, які мають таке довге волосся.

– Я Ольга Квітка, сусідка тітки Надії, – вона протягнула руку Олегові для рукостискання, – а ця маленька білява красуня, моя донечка Катруся.

– Я Олег Несмітний, квартирант тітки Надії, – чоловік посміхнувся і потиснув руку у відповідь Ользі, а потім повернувся до маленької дівчинки, – приємно познайомитись, маленька принцесо!

– Ну добре, любі мої! – сказала тітка Надія і обвела всіх оком, – а тепер ну-мо за стіл. Олю, давай пиріг я поріжу. Гості потихеньку повсідалися, і так вийшло, що Несмітний опинився біля Квітки. Але ніхто не відчув збентеження, це був наче сімейний обід в мирній і комфортній атмосфері. Олег розповідав за місто, а дівчата за село, часом, лунав веселий сміх. І якось слово за словом, Олег з Ольгою обмінялись телефонами. А потім прийшов вечір, Катруся пішла с тіткою Надією дивитися мультики.

Вони залишились удвох Ольга заварила каву, мала слабкість таку – обожнювала цей напій.

– Скільки цукру? – запитала вона.

– Одну ложку, – відповів він, а потім був ненавмисний дотик чи, може, навмисний, хто його знає. І розмови про усе на світі: про життя, про людей, про любов. Олег провів рукою по гладкому волоссю Ольги і зачарованно подивився в її голубі очі:

– Вибач, – сказав він і продовжив торкатись до волосся, – я мріяв про це весь обід. А вона лишень мовчала і танула, і не знала що сказати, вже й забула, коли останнє таке було. Хоча, по правді сказати, такого ніколи не було. Навіть з батьком Катрусі, який був першим і єдиним чоловіком в житті Ольги, поки він не дізнався про вагітність і не зник, тож вона чотири роки вже сама. І ніжний дотик Олега став для жінки, наче перший сніг взимку, такий же несподіваний і радісний. А ще були вечірні зорі, такі яскраві і весняні, і спів пташок, і гомін молоді по селу, і вони такі вже майже закохані. Він міцно-міцно обійняв її:

– Господи, ну звідки ти така взялася? – прошепотів Олег на вушко Ользі, – я думав вже таких немає на світі.

– Не знаю, – тихенько вимовили її вуста. Вона й справді не знала, що це таке і як за один день знайомства можно так зачаровано дивитись в чоловічі очі. Ольга одразу зрозуміла, що Олег заможна людина, одна машина на подвірї тітки Надії чого тільки коштувала, одяг, який на перший погляд був доволі простим, але дорогим, і незабутній легкий аромат парфумів, що витав біля нього. Одне тільки вона не могла зрозуміти, як такий чоловік зупинився у простій хаті тітки Надії, він наче створював іллюзію простоти навколо себе. І ця мужність у купі з палаючим поглядом і щирою усмішкою заполонили всі думки, вона не знала, що з цим робитим. Але страшенно хотіла хоч ненадовго побути бажаною жінкою для такого чоловіка.

Частина 5

З того Ольгиного "не знаю" почалась історія неймовірного, нереального кохання сільської дівчини і заможного чоловіка із міста. Олег бачив, яка панує бідність навколо, але ні поглядом, ні словом не дозволив собі якихось образливих висловів. Несмітний ще не знав, що приваблює жінку він сам, чи його гроші, але це не хвилювало його до того часу, поки серце при погляді на бажану жінку не почало стукати трішки швидше. Олег не вірив в кохання з першого погляду, але з кожним днем йому хотілось більшого саме з Квіткою.

Кожного ранку Несмітний приходив до Ольги додому, вони пили улюблену каву з бутербродами, потім блукали в лісі, їздили в гори на стареньких велосипедах. Квітка не соромилась ані свого будинку, ані простої їжі, ані звичайного одягу, кожен сам робить свій вибір. Олег дорослий, серйозний чоловік, а Ольга, хоч і сільська жінка, але, дійсно, гарна, розумна, харизматична. Вона не шукала кохання, хоча в селі були вільні чоловіки, але і без почуттів не хотіла, ні зустрічань, ні сім’ю.

Квітка ніколи не полишала доньки, вона одразу показала Олегові, що їх двоє і вони завжди разом. Хоча інколи Катруся не хотіла гуляти з ними та бігла до тітки Надії.

– Мамусю, давай швидше збирайся, – голосила малеча під спальнею, – вже Олег випив дві чашки кави, а ти ще не зібрана. Катруся називала чоловіка по імені на прохання самого Олега.

– Я готова, – сказала Ольга. Вона була прекрасна, довге розпущене волосся разом з віночком створювали образ лісової мавки, а сукня по п'яти кольору індіго, яку подарувала подруга з міста, доповнювала образ. Олег хвильку мовчав, лиш їв очима прекрасну принцесу, а потім сказав:

– Не речі прикрашають жінку, а жінка речі! Це про тебе, Олю.

– А я, я красуня? – запитала білявка Катруся. Дівчинка покрутилась, демонструючи червону спідничку і сріблясту кофтинку. Оля заплела донечці коси з яскравими стрічками, тож маленька виглядала, як справжня принцеса.

– Зіронька, ти прекрасна, – ласкавим голосом промовив Олег, – сьогодні всі чоловіки будуть мені заздрити, адже зі мною справжні красуні. Дівчата весело засміялись, вони збиралися на сільський ярмарок з нагоди Великодня. До центра Синєгіру сходились люди, приїздили жителі різних сіл, хто продавав різноманітні товари: дерев'яні поробки, саморобні прикраси, сушені гриби, пасхи, яйця, домашню птицю і всіляку випічку, а хто приходив гарненько скупитися, адже в цей день ціни були нижче через свято. Ольга не хотіла йти на ярмарку через плітки, які вже рясно ходили по селу. Адже Олег був мужчиною видним, а жінок одиноких чимало. Та й місцеві хлопці невдоволено відвертали обличчя від Ольги, вважаючи її продажною шкурою. Але всі жителі села прекрасно знали характер принцески, вона була спокійна і тиха, коли її не зачіпати, в іншому випадку Ольга могла поставити на місце кривдників. Коли жінка повернулась в село вже вагітною, то вислухала чимало пліток за спиною, тож вже дуже давно перестала перейматися за такі дурниці. А сьогодні, побачивши в очах Олега захоплення, Оля не пожалкувала про своє рішення йти на ярмарку.

– Ходімо скоріше! – Катруся нетерпляче потягнула за руки дорослих. Тож вони втрьох швидкими кроками вирушили до центру села. Все було, як завжди: грала українська музика, стояли палатки, весело бігала малеча. Біля криниці, на лавочці, наче королеви сиділи баба Параска та тітка Одарка, вони пильно слідкували за всім і за всіма. Адже на наступний день потрібно розповісти чимало цікавих звісток з елементами фантастики.

– Ой, Парасю, ти подивись, хто прийшов! – Тітка Одарка тикнула пальцем в Ольгу, – та ще й з городським.

– Ага, не встиг чоловік наших жінок побачити, як ця видра його вже захомутала, – відповіла Параска.

– А я тобі казала, що Ольга тільки прикидається тихонею, а , насправді, мисливиця за чоловіками, – продовжила свою думку Одарка, – наших не захотіла, а на багача з машиною накинулась.

– Ну нічого, люба, – сказала бабця, – ми при першій нагоді відкриємо бідному чоловіку очі. Олег наче відчув, що розмовляють про них, тому сказав:

– Олю, хай Катруся побігає з іншою малечею.

– Звісно, – відповіла жінка, – тільки перед моїми очима і недалеко. Біжи, сонечко.

– Ура, – закричала маленька дівчинка і побігла до своїх однолітків гратися на малесенькому майданчику.

– Олю, – звернувся до жінки Олег, – ну-мо до криниці сходимо з поважними матронами привітаємось.

– Може, не треба! Ти ж знаєш, це найперші плітарки в селі.

– Треба, Олю, треба, – рішуче сказав Олег і міцно взяв її за руку. Впевненими кроками молоді люди підійшли до поважних жінок.

– День добрий, дівчата, – сказав Олег і щиро посміхнувся.

– Ой, любчику, ти нас зовсім збентежив, – задоволеним голосом відповіла бабця.

– І вам доброго здоров'ячка, дорогенькі! – сказала тітка Одарка і ягідним голосом додала, – приємно бачити, що нарешті наша Оля знайшла своє кохання. Стільки років жила сама, доньку без чоловіка народила.

– А ви чоловік з міста згодилися взяти безприданицю та ще й з дитиною, – додала бабця Параска.

– Справжня любов долає всі перепони, – заголосила Одарка і запитала, – так коли весілля ви кажете? Обидві плітарки виглядали страшенно задоволеними, Ольга не знала куда дітись, так їй стало незручно і трішки соромно. Але Олег був дуже спокійним і навіть посміхнувся.

– Які добрі люди живуть в Синєгорі, – промовив він насмішливо, – таку щиру турботу дуже рідко зустрінеш. На секундочку плітарки сховали очі, але тільки на секундочку.

– Весілля відіграємо одразу після згоди Ольги. На жаль, поки вона ще думає, – трішки сумно добавив він.

– Як!

– Не може бути!

Плітарки були в шоці, не міг такий видний чоловік звати заміж просту селючку, ще й з дитиною. Ольга на хвилину не повірила власним вухам, чи то був жарт Олега, чи просто вигадка, вона не знала. Лишень була вдячна, що поставив на місце плітарок. А з усім іншим вони розберуться потім.

– Люба, ходімо до нашої маленької Катрусі, – сказав Олег і трішки приобійняв Ольгу. Бабця з тіткою аж роти повідкривали і вже в голові стали складати скандальні дрібниці до цієї сенсації.

– Олег, – промовила Оля, коли вони відійшли від плітарок, – дякую, що заступився за мене, але з весіллям ти даремно сказав, – сумно добавила вона.

– Не хвилюйся, – відповів він і ніжно торкнувся її щоки, – поговоримо про це пізніше, наша Катруся вже зачекалась.

Та це була неправда, маленька принцеса гралась в ляльки з іншою дівчинкою і навіть не згадувала за дорослих. Оля весь час пильно стежила за Катрусею, хоч малеча і була в двадцяти кроках від мами.

День, проведений на ярмарку, був наповнений враженнями: весела музика, танці, гарні люди в яскравих вбраннях, атмосфера добра витала у повітрі. Оля познайомила Олега зі своїми подругами, це були дуже приємні і щирі жінки. Катруся з таким задоволенням проводила час, що навіть забула про обов'язковий обідішній сон. Вже ввечері вони втомлені повертались додому, донечка заснула на руках Олега. Тож, коли дівчинка солодко спала у своєму ліжечку, Оля заварила трав'янистого чаю. Вони сіли прямо на дерев'яному порозі будинка і в повній весняній тиші пили смачний напій.

– Олю, виходь за мене? – сказав зовсім раптово він, – у мене таке відчуття, що я чекав на тебе все життя.

– Олеже, – почала Ольга.

– Не говори нічого, – перебив він, – я буду ще тут тиждень, в тебе є час подумати.

– Дякую, – відповіла вона. Чи хотіла Оля сказати так? Хотіла всім серцем. Чи боялася? Боялась дуже. Чи закохалась? Дуже, дуже закохалась.

– Залишся сьогодні зі мною, – прошепотіла впевнено Ольга, – я хочу. Можливо, хтось зміг засудити її, але жінка вже три роки жила сама, не рахуючи вагітність. І від нестачі ніжності боліло не тільки сердце, боліло молоде і спрагле тіло. Можливо, завтра вона пожалкує про свої слова, але сьогодні Оля мріяла про Олега. Лишень на хвильку їй хотілось відчути себе коханою і потрібною. Чоловік у відповідь ніжно поцілував свою принцеску. Він взяв її на руки і відніс в гостьову кімнату, щоб не збудити Катрусю у сусідній спальні. А далі був чоловічий дотик до жіночого тіла, Оля віддавала себе без остачі, забувши про все на світі. Ця ніч простягнула невидиму стежку від чоловічого серця до жіночою душі.

Частина 6

Прийшов ранок. Весняний, ніжний, незабутній. Ольга відкрила очі і солодко потягнула руки вверх. Олега поруч не було, лише витав запах його парфумів і це окрема тема. Адже в житті жінки ще не було такого чоловіка, часом хотілось стояти біля нього і вдихати аромат хвої з терпким миндалем, навіть с батьком Катрусі кохання сприймалось інакше. У Ольги не було слів, щоб описати ніч, проведену з ним. Ці прекрасні відчуття їй не забути ніколи.

– Привіт, принцесо! – Олег приніс каву у кімнату і ніжно поцілував у вісок. – Що хочеш на сніданок?

– Я зараз швиденько встану і приготую сама. Оля поринулась злізти з ліжка.

– Люба, дай мені побути сьогодні справжнім принцем і приготувати нам сніданок.

– Ми з Катрусею полюбляємо млинці, – з усмішкою промовила блакитноока красуня. Ну, а нащо відмовлятися від такої заманливої пропозиції. Ольга по натурі своїй була простою жінкою, без усіляких заморочок.

– Завдання отримав, – засміявся Олег, – із задоволенням виконаю. Чоловік відправився на кухню, загриміли каструлі, робота закипіла. Було ще зовсім рано, десь сьома година, Катруся спала, а Ольга насолоджувалась смачною кавою в ліжку. В такі моменти жінка завжди подумками дякувала Богові, за доньку, за дім, за це життя і ароматну каву. Оля потихеньку встала, запліла коси, одягнула звичайні спортивні штани і кофту. Вона була такою в повсякденному житті без макіяжу і в простому одязі. І саме ця буденна звичайність покорила Олега, він не міг зрозуміти, як в цій тендітній принцесі одночасно живе сильна жінка і маленька дівчинка. Але кохання не вибирає місце і час, просто одного разу воно приходить і поселяється в серці часом назавжди, часом ні.

– Які апетитні запахи витають, – Ольга зайшла на кухню і з задоволенням вдихнула аромат свіжої випічки. – Не знала, що ти вмієш готувати.

– Ти багато чого про мене не знаєш, – загадково відповів Олег і поставив на стіл тарілку з апетитними млинцями, – знаєш, вперше за довгий час мені комфортно і тепло з жінкою. В місті я живу лишень роботою, не до приготування їжі, з ранку і до пізнього вечора в офісі, їм рідко і швидко в якихось ресторанах.

– Так залишайся, – сказала Ольга, впевнено дивлячись в очі Олегові.

– Принцеско, що ж ми будемо робити тут? – запитав він сдвинувши брови, – на що жити?

– Не знаю, – честно відповіла вона, – але ми щось вигадаємо.

– Олю, поїхали зі мною! – рішуче сказав Олег, – я не обіцяю тобі золотих гір, але зроблю все, щоб ви з Катрусею були щасливими.

– Ким я буду тобі в місті? – Запитала Оля і з'їла третій млинець, розмови розмовами, а від гарного сніданку відмовлятися не варто. – Черговою коханкою гарного чоловіка? – добавили трохи насмішливо Ольга, в те що вони з Олегом з різних світів, це й так було зрозуміло. Після одинокої вагітності і життя вдвох з донечкою, жінка дивилися на світ без рожевих окуляр, і навіть ця ніч не могла вирішити деякі суперечки. Тим паче, як би це не звучало, Ольга подарувала цю ніч в першу чергу собі і своєму тілу. Адже самотня жінка має право на стосунки з вільним чоловіком, незважаючи на всі сільські плітки.

– В мене лише одна відповідь, – відповів спокійно Олег, – ти будеш моєю дружиною, а Катруся донькою.

– Коли відіграємо весілля? – іронічно запитала Ольга, честно кажучи вона взагалі не приймала слова Олега на віру. Вечір, романтика, гарна жінка поруч, чом би не затягнути в постіль через приємну фразу: "Ти вийдеш за мене?".

– Та хоч завтра відіграємо, поїдемо в район подамо заяву, придбаємо тобі плаття, – почав перераховувати чоловік, – він пропустив іронію Ольги повз вухів і дуже по-серйозному почав планувати. Відповідь Ольги повисла в повітрі, прокинулася маленька Катруся і прибігла на кухню.

– Млинці, – із задоволенням сказала малеча, – я їх обожнюю.

– Доброго ранку, сонечко! – Ольга ніжно поцілувала донечку.

– Привіт, принцесо, гайда за стіл, – сказав весело чоловік і придвинув тарілку до дівчинки.

– Катрусь, млинці готував Олег, – сказала Ольга, – він знає, що ти їх полюбляєш.

– Ням-ням, – сказала Катруся, – навіть, краще ніж у мами! Залишайся з нами жити, будеш моїм татом! В кухні на хвильку поселилась тиша, тільки Катруся продовжувала із задоволенням жувати. Першим промовив Олег:

– Сонечко, я дуже хотів би стати твоїм татом.

– Але, Олегові треба скоро їхати в місто, – додала Ольга, – він обов'язково приїде на наступний рік.

– Це довго, – сказала Катруся і насупила свої світлі брівки, – тоді ми поїдемо з тобою, – рішуче додала дівчинка.

– Я буду дуже радий!

– Але ти повинен пообіцяти готувати мені млинці, – весело сказала Катруся.

– Обіцяю, – відповів Олег і засміявся разом з дівчинкою.

– А мене ви запитати не хочете? – запитала Оля і зробила образливий вигляд.

– Ні, – нагло відповів Олег і міцно поцілував жінку.

– Ура! – радісно крикнула Катруся, – тепер в мене є тато.

То був їх перший сніданок разом, і, звісно, не останній. Любов Ольги і Олега тільки-но розпрямляла крила, тільки-но вчилася жити в їх серцях, але незабаром сталась неприємна подія. В село приїхав біологічний батько Катрусі, деякі місцеві молодиці його знали і поспішили повідомити, що Ольга виходить заміж і їде в місто. Часом він сумував за ніжною і простою дівчиною, яка дивилась на нього закоханими очима, а потім просто поїхала в якесь дрімуче село. Добре, що колишня подруга Квітки Ірина повідомила йому цю новини. Тож городський красень вирішив приїхати, щоб відкрити очі майбутньому нареченому, та й взагалі побачити колишню коханку.

Частина 7

Сергій Гордон був найпопулярнішим студентом факультета журналістики. Голубоокий, статний красень, мрія всіх дівчат, особливо простих і наївних. Сергій їздив на спортивній іномарці і мав власну квартиру в центрі міста, в цьому була заслуга заможних батьків. Тож молодий хлопець проводив весь час в нічних клубах і ресторанах, та інколи для галочки приходив в університет в пошуках прихильниць. Ніхто не відміняв шаленої харизми Сергія і його везучості, завжди в центрі уваги в колі таких же крутих студентів. Але часом таке життя набридало хлопцеві і тянуло на щось нове і свіже.

Ольга Квітка разом зі своєю подругою дитинства Іриною Махно приїхали в обласний центр для навчання в університеті. Дівчата поселилися у гуртожитку, отримали книжки, познайомилися з групою та приступили до навчання. Дуже швидко промайнули чотири роки навчання, Ольга навчалась, як невіжена, з ранку до вечора в бібліотеці університету засідала та статті друкувала. Так їй подобалось навчатися, але багато сучасних студентів не розуміли Олю, навіть цурались трохи. Занадто вона чесною була, простою, поважала викладачів, отримувала гарні оцінки. Та ще й в онлайн-журналах підробляла, хлопцями не цікавилась, до розваг зовсім байдуже ставилась. Ще на першому курсі Ірина з Ольгою дуже товаришували і навіть разом жили в гуртожитку, але трошки пізніше шляхи дівчат розійшлися: одна вдарилась в розваги, а інша в навчання. Квітка не зважала ні на кого, вона впевнено йшла до цілі стати професійним журналістом. І для цього у неї були всі риси: наполеглива, щира, з гострим розумом, і власним поглядом на усе на світі, до того ж гарна. Ольга завжди приваблювала погляди чоловіків, але вона не звертала ні на кого уваги, не вважала за потрібним. Проте все ж була і у неї маленька таємниця, дуже їй був до душі хлопець один, який навіть не дивився в бік Квітки. Таємним коханням Ольги був Гордон. Та Сергій не був би першим красенем в університеті, якби не міг розгледіти щенячий погляд будь-якої дівчини. Тож він вирішив трохи повеселитися:

– Привіт, чорнява! – фривольно звернувся Сергій до Ольги на одній із перерв. Він так близько підійшов до неї, що вона забула, як дихати від хвилювання.

– Привіт, – тихо відповіла Оля після хвилини паузи. Вона не знала, куди діти погляд, до того він був гарним і впевненим у собі.

– Сьогодні після пар йдемо гуляти, – промовив він трохи насмішливо, – буду чекати біля першого корпусу, але недовго. Не чекавши відповіді, Сергій пішов до своєї університетської свити. А Оля не знала, що і думати. Чи хотіла вона піти гуляти з ним? Та вона мріяла про це декілька років! Тому відповідь була й так зрозуміла.

Саме Сергій після тижня зустрічань став першим чоловіком Олі, справжнім коханням, як вона думала. Декілька місяців дівчина наче парила над землею, до того щастя переповняло її легені. Як раз завершилася сесія, четвертий курс був закінчений, диплом бакалавра отриманий. Оля не помічала нічого навколо, поки одного липневого ранку на тесті для вагітних не виявилось дві полоси. І ось тоді рожеві окуляри розбились об сувору дійсність.

– Люба, – якось по байдужому звернувся Сергій до Олі, – ну залетіла, з ким не буває. Ми з тобою дорослі люди. Я дам тобі грошей, і скоріше закінчимо з цією вагітністю та й продовжимо далі насолоджуватися життям. Сергій витягнув з портмоне декілька купюр і поклав на стіл. А Оля просто мовчала, не знала, що сказати, а чи й взагалі треба було щось говорити.

– Тоді вже час, – сказала вона спокійно. Не було ніяких істерик, криків, звинувачень. Оля одразу вирішила народжувати попри все на світі, тим паче диплом, який не який був отриманий. А мрія про весілля і справжню родину зачекають свого часу. Того ж вечора після відходу Сергія, Оля подзвонила мамі, яка була вже декілька років в Польщі на заробітках і чесно все розповіла.

– Доню, я прийму будь-яке твоє рішення! – сказала спокійно мати, – двадцять три роки- чудовий вік для народження дитини.

– Люблю тебе, – прошепотіла Ольга, груди стиснула величезна любов до самої рідної людини.

– Олю, я не зможу приїздити до тебе, але всіма силами допоможу фінансово.

– Дякую.

– Тобі зараз дуже знадобляться гроші.

– Мамусю, багато не треба, – швидко сказала Оля, – я буду й надалі писати для журналів. Тільки треба провести інтернет в село.

– Люба, а ти хочеш поїхати до Синєгору? – запитала мама.

– Так, тільки в село, – твердо відповіла Ольга.

– Доню, може знімемо тобі квартиру у місті?

– Ні, мамо. Я хочу якнайшвидше поїхати звідси.

– Олю, але ти ж там будеш зовсім сама, – схвильовано сказала мати.

– Одна я буду тут, а в селі на мене завжди чекає тітка Надія, та і взагалі рідний дім є рідний.

– Добре, – рішуче сказала мама, – збирай речі і їдь. А батько дитини?

– Мамо, давай назавжди закриємо цю тему. Йому немає місця в нашому житті.