Оглавление
Еріх Фромм. Втеча від свободи
Передмова І (до першого видання)
Передмова ІІ
Розділ І. Свобода – психологічна проблема?
Розділ ІІ. Поява індивіда й амбівалентність свободи
Розділ ІІІ. Свобода в епоху Реформації
1. Середньовічні передумови і Ренесанс
2. Доба Реформації
Розділ ІV. Два аспекти свободи сучасної людини
Розділ V. Механізми втечі
1. Авторитаризм
2. Деструктивність
3. Конформність автомата[109]
Розділ VI. Психоаналіз нацизму
Розділ VII. Свобода й демократія
1. Ілюзія індивідуальності
2. Свобода і спонтанність
Додаток. Характер і соціальний процес
Отрывок из книги
Ця книжка є частиною великого дослідження структури характеру[1] сучасної людини, а також проблем взаємодії між психологічними та соціологічними чинниками суспільного розвитку, над яким я працюю вже кілька років і на повне завершення якого знадобилося б значно більше часу. Теперішні тенденції політичного розвитку і їхня загроза найбільшим досягненням сучасної культури – індивідуальності та унікальності людини – змусили мене урвати роботу над проблемою загалом і зосередитися на одному аспекті, ключовому для культурної і соціальної кризи наших днів: на значенні свободи для сучасної людини. Моє завдання в цій книжці було б істотно легшим, якби я мав можливість відіслати читача до завершеного курсу, присвяченого структурі характеру людини в сучасній культурі, оскільки значення свободи можна повноцінно зрозуміти лише через аналіз згаданої структури. Тож мені доводиться звертатися до певних концепцій і висновків, не розкривши їх так, як би я це зробив у повному викладі. Деякі надзвичайно важливі проблеми я порушив лише побіжно, а іноді й зовсім мусив їх пропустити. Проте я вважаю, що психолог має зробити свій внесок у розуміння сучасної кризи невідкладно, навіть пожертвувавши бажаною повнотою викладу.
Підкреслюючи значення психологічного аспекту теперішньої ситуації, на мою думку, ми аж ніяк не переоцінюємо вагу психології. Основним суб’єктом соціального процесу є індивід, його бажання і страхи, пристрасті й роздуми, схильність до добра чи зла. Щоб збагнути динаміку суспільного розвитку, ми повинні розуміти динаміку психічних процесів, що відбуваються всередині індивіда, точнісінько так, як для розуміння індивіда нам треба розглядати його в контексті культури, яка його формує. Основна ідея цієї книжки полягає в тому, що сучасна людина, звільнена від пут доіндивідуалістичного суспільства, які давали їй спокій та водночас обмежували її, не здобула свободи в сенсі реалізації індивідуального «я»[2], тобто вираження її інтелектуальних, емоційних і чуттєвих здібностей. Свобода хоч і принесла людині незалежність і раціональність, але й зробила її ізольованою, а отже – стривоженою та безсилою. Ця ізоляція нестерпна, тож людина має кілька альтернатив: або втекти від тягаря свободи до нової залежності, нового підпорядкування або просуватися далі аж до повної реалізації позитивної свободи, заснованої на унікальності та індивідуальності кожного. Хоча ця книжка є радше діагнозом, ніж прогнозом, і не вирішенням, а лише аналізом проблеми, результати нашого дослідження можуть скоригувати напрям необхідних дій, бо розуміння причин тоталітарної втечі[3] від свободи є передумовою будь-якої дії, спрямованої до перемоги над силами тоталітаризму.
.....
Будь-яка спроба відповісти на питання, чому людина так боїться самотності, зведе нас від основного шляху цієї книжки на далекі манівці. Для того щоб у читача не виникло враження якихось містичних властивостей цієї потреби відчувати єдність з іншими, я маю вказати напрям, у якому слід шукати відповідь.
Важливий аспект справи криється в беззаперечному факті: люди взагалі не можуть жити без співпраці з іншими людьми. У будь-якій культурі людина, яка хоче вижити, змушена співпрацювати з іншими, чи то для захисту від ворогів або від загрозливих стихій природи, чи то для вироблення чи виготовлення чогось. Навіть у Робінзона Крузо був компаньйон П’ятниця, без якого він, мабуть, не тільки збожеволів би, а й, певно, помер. Кожен особливо гостро відчуває потребу в допомозі інших у дитинстві. Якщо зважати на те, що людське дитя неспроможне самостійно дбати про себе, то комунікація з іншими є для дитини питанням життя чи смерті, бо задовольнити свої базові потреби дитина без оточення не може. Найстрашнішою загрозою самому існуванню людини є цілковита самота.
.....
