Оглавление
Ерік Ларсон. Диявол у Білому місті
Невідворотне зло (від автора)
Пролог. На борту «Олімпіка» 1912 рік
На борту «Олімпіка»
Частина I. Застигла музика (Чикаго, 1890–1891)
Чорне місто
«Неприємності тільки починаються»
Необхідні ресурси
«Відповідність»
«Не бійтеся»
Паломництво
Готель до виставки
Сумний краєвид
Точка зникнення
Самота
Частина II. Страшна битва (Чикаго, 1891–1893)
Зібрання
Подружня зрада
Досада
Рештки дня[296]
Виклик кинуто
Ангел із Двайта[327]
День посвяти
Прендерґаст
«Я хочу вас бачити одразу»
Чеппелл повертається
«Холоднокровний факт»
Поява Мінні[429]
Дівчата виробляють жахливі речі
Запрошення
Останні приготування
Частина III. У Білому місті (Травень – жовтень 1893 року)
День відкриття
Готель «Всесвітня виставка»
Прендерґаст
Ніч-чарівниця
Modus Operandi[571]
Гарний поворот
Ненні
Запаморочення
Необхідні дикуни!
Нарешті
Хвиля здіймається
День незалежності
Хвилювання
Клаустрофобія[673]
Буря і пожежа
Кохання
Химери
Прендерґаст
До тріумфу
Від’їзди
Настає ніч
Чорне місто
Частина IV. Викрите зло (1895 рік)
«Власність Г. Г. Голмса»
В’язниця Моямензінґ
Пожилець
Живий труп
«Усі ці тяжкі дні»
Умисне лиходійство
Епілог. Остання межа
Ярмарок
Відпуст
Голмс
На борту «Олімпіка»
Джерела і зауваги
Бібліографія
Подяки
Список ілюстрацій
Отрывок из книги
Це відбувалося 14 квітня 1912 року, в сумний день для історії мореплавства, але, звичайно, чоловік у каюті-люкс номер 63–65 на навісній палубі C,[1] ще про це не знав. Проте він точно знав, що в нього розболілася нога, ще гірше, ніж він очікував. Цей чоловік мав 65 років, був великий і розповнілий. Волосся посивіло, вуса майже побіліли, але очі були все одно сині-сині, і від близькості моря їхня синява стала ще яскравішою. Через хвору ногу він був змушений відкласти плавання, і тепер вона ще й не давала йому вийти з розкішної каюти, у той час як решта пасажирів першого класу, у тому числі його дружина, робили все, що забажають, а саме досліджували більш екзотичні куточки судна. Чоловікові був до душі гігантський масштаб судна, так само як подобалися пульманівські вагони й величезні каміни, тільки-от нога робила цю втіху значно помірнішою. Він визнавав, що ця системна недуга розвинулася в нього внаслідок необмеженої вірності вишуканим винам, стравам і сигарам. Біль щодня нагадував чоловікові, що його земний час добігає кінця. Допіру перед відплиттям він сказав своєму другові:
– Збільшення людського віку мене не цікавить, коли людина вже зробила свою справу, і зробила її вдало.[2]
.....
Було одразу видно, що Прендерґаст – стурбований молодий чоловік, а от небезпечним його б навряд чи хто міг назвати. Усі, хто його бачив, сприймали Патріка як чергового бідолаху, чию душу роздавили гуркіт і бруд Чикаго. Однак Прендерґаст плекав великі надії на майбутнє, покладаючи їх усі на одну людину – Картера Генрі Гаррісона.
Він охоче кинувся у вир мерської кампанії Гаррісона, хоча останній про це й гадки не мав. Прендерґаст розсилав поштівки десяткам людей і розповідав усім і кожному, хто його чув, що Гаррісон, вірний друг ірландців і робочих людей, – найкращий кандидат на посаду міського голови.
.....
