Реклама. ООО «ЛитРес», ИНН: 7719571260.
Передмова. Ернст Теодор Амадей Гофман
Золотий горнець[1]
Вігілія[2] перша
Вігілія друга
Вігілія третя
Вігілія четверта
Вігілія п'ята
Вігілія шоста
Вігілія сьома
Вігілія восьма
Вігілія дев'ята
Вігілія десята
Вігілія одинадцята
Вігілія дванадцята
Малюк Цахес, на прізвисько Цинобер[27]
Розділ перший
Розділ другий
Розділ третій
Розділ четвертий
Розділ п'ятий
Розділ шостий
Розділ сьомий
Розділ восьмий
Розділ дев'ятий
Розділ останній
Володар бліх[48]
Пригода перша
Пригода друга
Пригода третя
Пригода четверта
Пригода п'ята
Пригода шоста
Пригода сьома
Життєва філософія кота Мура[85]
Том перший
Переднє слово видавця
Переднє слово автора
Переднє слово автора, не призначене для друку
Розділ перший. Радість буття. Місяці юності
Розділ другий. Юнак пізнає життя. Бував і я в Аркадії
Том другий
Розділ третій. Місяці навчання. Примхлива гра випадку
Розділ четвертий. Корисні наслідки вищої культури. Місяці дозрілого чоловіка
На вшестя, годині о третій пополудні, через Чорну браму в Дрездені не йшов, а летів один юнак і з поквапу втрапив просто в кошик з яблуками та пиріжками старої огидної перекупки, майже все розчавив, а що навіть щасливо вціліло, то розкотилося геть по вулиці, діставшися веселим дітлахам у здобич від пана поспішайла. На вереск старої всі кумасі покинули свої столики з пиріжками та горілкою, оточили юнака і ну шпетити його на всі заставки, а він, занімівши з сорому й збентеження, спромігся лише подати їй свого маленького, не дуже повного гаманця, якого стара пожадливо видерла в нього з рук і вмить сховала. Тоді тісне коло розімкнулося, та, поки юнак вибирався з нього, стара відьма встигла закричати йому вслід:
– А, тікаєш, чортів сину, скоро в пляшці згорбиш спину!
.....
Отак вони кепкували з Анзельма, аж поки він не вийшов із саду. Нарешті архіваріус Ліндгорст увійшов до лазурово-блакитної кімнати; порфір із золотим горнцем зник, а замість нього посеред кімнати стояв накритий фіалковим оксамитом стіл, на якому лежало відоме вже Анзельмові письмове приладдя, а до столу присунуте було таким же оксамитом оббите крісло.
– Любий пане Анзельме, – сказав архіваріус Ліндгорст, – ви вже швидко й добре скопіювали чимало манускриптів, і це мене дуже тішить. Ви заслужили моє довір'я; та лишилося ще найважливіше, а саме: списати чи, власне, змалювати певні, особливими знаками написані твори, які я зберігаю в цій кімнаті і які можна скопіювати тільки тут, на місці. Отож ви надалі сидітимете тут, але мушу вас попередити, щоб працювали ви якомога уважніше і обережніше; одна фальшива рисочка чи, боронь боже, чорнильна ляпка на першотворі призведе вас до нещастя.
.....