Отрывок из книги
За вікном яскраво сяє сонце. Після безперервного триденного дощу воно сьогодні – шістнадцятого травня – особливо сліпуче. Природа вмить ожила під його лагідними променями: листочки, наче за помахом чарівної палички, змінили колір з буро-зелених на яскраво-смарагдові, а квіти на клумбах радісно підняли голівки.
Віднині починається новий відлік часу. Минуле вже виконало свої функції – подарувало безцінний досвід, а тепер йому час канути в Лету. Від того позначеного долею дня минула вічність – цілий рік, два місяці і десять днів! Чи могло б усе відбутися інакше? Безперечно, ні. Саме так мало статися.
.....
Нарешті він уже знає, що має робити: сів за стіл, поклав перед собою білий конверт, на якому великими літерами написав «Лист собі», спонтанно дістав із шухляди чистий аркуш паперу і замислився… Він не мав жодного уявлення, з чого почати, та згодом, трохи поміркувавши, написав нагорі: «Учора». Відклав ручку. Такий заголовок йому сподобався, адже вчорашній день змінив усе до невпізнання, а найбільше – людину, яку він називав «Я».
Важливо детально описати кожну дрібницю, бо тоді приховане стає видимим. Він знову взявся за ручку, та раптом якась сила зупинила руку. Не цілком правильно. Вчорашній день має свою передмову і є лише вершечком велетенського айсберга. Серце підказувало: емоції, що назбиралися за рік, два місяці і десять днів, нікуди не зникли, а лише принишкли в закутках душі, очікуючи слушного моменту нагадати про себе. Жити з ними далі не мав жодного бажання, треба негайно позбутися цього надокучливого тягаря. Він витягнув ще один аркуш і написав «Передучора».
.....
